Доповіді та мотодичні розробки

«ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ»

(доповідь)

Підготувала:

майстер виробничого навчання

Чосик Алєся Миколаївна

Заслухано на засіданні методичної комісії Протокол № _____

від __________20____ р.

ПЛАН

ВСТУП

І. Організація самостійної роботи учнів ПТНЗ

1.1 Самостійна навчальна діяльність та її види

1.2 Сутність і структура самостійної роботи учнів

1.3 Самостійна робота як засіб розвитку пізнавальної активності і творчого мислення учнів ПТНЗ

1.4 Методи навчання, що впливають на розвиток пізнавальної активності учнів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Входження України в єдиний освітній простір Європи вимагає модернізації освітньої діяльності ПТНЗ у контексті європейських вимог. Вивчення наукових джерел засвідчило, що проблема самостійної роботи учнів була актуальною в різні періоди розвитку професійної освіти. Але якщо на етапах становлення професійної освіти самостійна робота учнів розглядалась як важлива форма організації навчального процесу, що поступалася за обсягом аудиторним заняттям, то сучасні нормативні документи Міністерства освіти і науки України визнають її основним видом навчально-пізнавальної діяльності учнів. Навчальний час, відведений на самостійну роботу, регламентується навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу учня, відведеного на вивчення конкретного предмету.

Новою парадигмою освіти визначається якісно новий етап удосконалення самостійної роботи учнів у ПТНЗ, якій присвячена велика кількість наукових праць, у яких розкриваються різні аспекти даної проблеми: сутність самостійної роботи та її значення; види робіт та методика їх організації; ефективність самостійної роботи та ін.

Однак слід відзначити, що у сучасній педагогіці не існує однозначного визначення поняття «самостійна робота учнів». Сутність самостійної роботи розглядається як метод навчання, як форма організації пізнавальної діяльності, як засіб залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності і, нарешті, як вид навчальної діяльності учнів. Неоднозначність у визначенні сутності, завдань, методів, форм і засобів організації самостійної роботи не тільки несприятливо позначається на теоретичному аспекті дослідження проблеми, а й має негативний вплив на практику навчального процесу.

Розглядаючи систему організації самостійної роботи, у своєму дослідженні дотримуються погляду, що самостійна робота – це складне багатомірне педагогічне явище, яке включає систему взаємопоєднаних структурних і функціональних компонентів, що утворюють цілісну єдність, підпорядковану цілям виховання, освіти і розвитку в умовах її опосередкованого управління та самоуправління.

Сучасні підходи до самостійної роботи як до провідної, а у найближчому майбутньому й основної форми навчання, в умовах інформаційного суспільства вимагають розробки нового змісту, принципів, методів, форм і засобів реалізації процесу організації самостійної роботи учнів.

Необхідність організації самостійної роботи обумовлена все вищими вимогами до рівня загальнокультурної і спеціальної підготовки випускників ПТНЗ, зміною професійно-технічних парадигм, підготовкою майбутніх фахівців до професійного, компетентного входження в ринок праці з міцно сформованими потребами у постійній професійній самоосвіті та саморозвитку.

 

І. Організація самостійної роботи учнів ПТНЗ

1.1.         Самостійна навчальна діяльність та її види

Одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів підвищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності.

Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану, активну діяльність учнів, спрямовану на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань.

Отже, самостійна робота – це такий засіб навчання, який:

·        у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданням;

·        формує в учнів на кожному етапі їх руху від незнання до знань необхідний обсяг та рівень знань, навичок і умінь для розв'язання відповідного класу пізнавальних завдань, поступового просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;

·        сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного систематичного поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації;

·        є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учня в процесі навчання.

Дослідження вчених-педагогів та психологів дозволяють встановити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

1. Копіюючі дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

2. Репродуктивна діяльність, пов'язана з відтворенням інформації про різні властивості навчального об'єкта. На цьому рівні вже починається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань, вмінь та навичок для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм прийняття рішень, виробленні гіпотетичного аналового мислення.

Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці виробничого навчання. Будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принцип поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи. Призначення самостійної роботи - розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення.

Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.

У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль майстра полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками - зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. В учнівзникає зацікавленість до навчання і професії, наступає гальмування в їхньому розвитку.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної майстром ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності учнів.

Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці ПТНЗ є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, порівнянь, розрахунків.

Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності учнів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність учнів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу - один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

В практиці навчання кожен тип самостійної роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.

1. Робота з інструкційними та інформаційними картками. Це робота з текстом та графічним матеріалом картки: аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу викладеного в картці. Робота з першоджерелами, довідниками, науково-популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

2. Вправи: тренувальні, відтворюючі і за зразком, складання завдань та запитань і їх розв'язання, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

3. Розв'язання різноманітних завдань та виконання практичних робіт.

4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи.

5. Підготовка доповідей та рефератів.

6. Виконання індивідуальних та групових завдань.

7. Технічне моделювання та конструювання.

Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійних робіт. В розпорядженні ж творчо працюючого майстра є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань.

Будь-яка самостійна робота повинна починатися з усвідомлення учнем мети та способів дії. Від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями значної кількості таких робіт дозволяє виділити деякі недоліки в їх організації:

·        відсутність системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;

·        рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня; слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;

·        самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даної групи.

1.2 Сутність і структура самостійної роботи учнів

Зміни, які відбуваються нині в організації навчальної діяльності учнів ПТНЗ, свідчать про посилення ролі самостійної роботи у підготовці майбутніх фахівців.

Питання організації самостійної роботи учнів у системі професійно-технічної освіти постійно знаходяться в сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох років навкруги цієї проблеми виникають наукові суперечки, в результаті яких народжуються різноманітні погляди і формуються методичні та методологічні позиції. Ці погляди не мають антагоністичного характеру, а відображають просто різні точки зору, які в цілому ряді випадків відрізняються одна від одної непринциповими якісними характеристиками.

Є чимало підходів до визначення сутності самостійної діяльності, яка спрямована на формування творчої особистості.

Самостійні роботи повинні:

-                     мати відповідний комплекс нових умінь, знань й навиків, які учень повинен засвоїти;

-                     базуватись на педагогічних принципах доступності;

-                     мати відповідну структуру, включаючи організацію планування і самоконтролю;

-                     мати конкретну ціль;

-                     виконуватись з використанням практичних дій;

-                     мати можливість майстру дістати інформацію про розумові операції учня і якості виконаної роботи;

-                     забезпечуватись методами самоконтролю для того, щоб перед тим, як здати їх майстер міг самостійно перевірити правильність їх виконання;

Найбільш високий рівень самостійності – це стремління до самостійної постановки проблем і їх рішення. Пізніше починають мати значення такі мотиви як працювати самостійно, діставати самостійну оцінку, зрівнювати свою роботу з роботою інших.

Виконання самостійної роботи потребує від учнів напруги, пізнавальних і практичних способів діяльності, творчого мислення. Найбільш кращий з методів самостійної роботи – робота з навчальним посібником, вирішення задач виконанням вправ, лабораторні роботи, конструювання моделювання виконаних трудових завдань. Практичне формування професійної самостійності учнів виконується в процесі виробничого і теоретичного навчання, активної участі в життю колективу.

Самостійні роботи учнів можуть бути в виді вправ, питань, задач, виконання відповідних робіт. Для самостійних завдань можуть бути заплановані такі питання:

-                     планування учнями наступної діяльності;

-                     раціональна організація робочого місця;

-                     роботі з документацією, кресленням, складання ескізів, технологічних карт;

-                     участь в організаційному і економічному процесі виробництва.

Професійна самостійність має свої специфічні особливості. В її складній системі основними компонентами є професійні уміння і навики, мотивація діяльності учнів.

Дивлячись за практикою організації самостійних робіт учнів бачимо, що в їх методиці немає єдиного наукового підходу. Безсистемність самостійних робіт часто буває причиною нерозуміння учнів до їх виконання.

Дуже важливо, щоб майстер виробничого навчання твердо знав коли, на якому етапі, при виготовленні якої продукції починати формувати в учнів творчі способи роботи.

Розглянемо особливості структури самостійності учнів.

Перший рівень характеризується конкретною наглядністю, ознайомлення з інструментами, прийомами, діями.

Другий рівень більш ширший по діапазону і характером виконаних робіт, Учні мають технічні знання, краще використовують їх на практиці. Вони досягають виконання робіт з заданими технічними умовами.

Третій рівень є завершальним. Іде закріплення знань, умінь і навиків. В організації праці проявляється професіональна самостійність учнів, росте їх активність.

Під час практичних занять важливо не допускати, щоб учень виконував монотонну роботу, а також різні завдання, які не мають відношення до навчальної діяльності.

При виробі вправ необхідно, щоб:

1) кожна вправа мала чітко виражену направленість;

2) у вправи повинна бути вибрана структура, для чого потрібно знати ціль, спосіб і умови дій.

1.3 Самостійна робота як засіб розвитку пізнавальної активності і творчого мислення учнів ПТНЗ

У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення справжньої історії, без перекручувань і фальсифікацій. На сторінках преси з’являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть, цілі періоди, обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасним учням ПТНЗ дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з того потоку інформації (часом досить суперечливої), яка виплескується на нас з боку преси, радіо і телебачення. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активної, самостійної, творчої діяльності учнів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок, які вбивалися в їхні голови ще з дитинства. ПТНЗ повинен виховувати у учнів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобуття знань.

Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість і інші. Щоб виявити, на скільки учні володіють цими якостями, як у них розвинута здатність до аналізу, уміння виділяти істотне, здійснювати порівняння.

Проблемі організації самостійної роботи учнів у ПТНЗ, присвячено багато посібників, монографій і статей, але часто дане питання розглядається вузько, з позиції якоїсь однієї риси, якості, яка протиставлялась іншим. Одні вчені твердили, що самостійність визначається тільки мислительною діяльністю учнів, другі тільки мотивами її діяльності, її добровільністю, треті тільки рисами характеру, поведінки тощо. Але не треба забувати, що діяльність людини багатогранна і тому треба формувати самостійність людини в цілому, у всіх її проявах.

В організації самостійної роботи слід розрізняти:

1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) і веде до формування переконань; з нею тісно пов’язана і самостійність в використовуванні навичок і вмінь, прийомів розумової праці, методу пізнання;

2) самостійність характеру, поведінка особистості, яка виражається в умінні поступати у відповідності зі своїми поглядами, в тому чи іншому відношенні до оточуючого;

З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;

4) самостійність в практичній діяльності.

Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Головним видом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві мислительної активності і самостійності.

На початку 50 х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане з використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.

Самостійна робота на уроках ПТНЗ має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи майстер застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями спецпредметів, особливо гуманітарного циклу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

-                     відношення майстра до проявів самостійності;

-                     уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

-                     уміння виділяти головне і другорядне;

-                     оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

-                     наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

-                     самостійне застосування засвоєних знань;

-                     оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність майстра, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок групової і домашньої самостійної роботи.

Необхідно організовувати групову так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи – міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, подальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, різноманітними ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості й розгорнуті плани з окремих питань і тем, складати різні тематичні таблиці, працювати з матеріалами, готувати невеликі повідомлення, реферати.

Домашня робота носить творчий характер, будить думку учня. Майстер на уроці має максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав учня і вдома, спонукав його до самостійності і активності.

Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Майстер учнів на уроці цієї роботи.

Потрібно контролювати роботу учнів через фронтальне опитування. Дуже важливо у процесі навчання окремим учням роздавати картки для самостійної роботи з подібними завданнями.

Майже в кожного учня є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може задовільнити в процесі виробничого навчання, адже процес роботи є процесом творчого уявлення. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати їх індивідуально психологічні особливості, ставлення учнів до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.

Ще одним з важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усної й писемної мови, творчості, активності й самостійності учнів є ведення словника. Під час виконання самостійної роботи учням доводиться мати справу з великою кількістю слів і виразів, без правильного розуміння яких не можна засвоїти відповідний матеріал.

Розуміння навчального предмету неможливе без уявлення його в хронологічних рамках. Хронологія приводить весь багатий історичний матеріал у відповідно визначений порядок, фіксує події в часі у такій послідовності, в якій вони відбувалися. Розвитку логічного мислення сприяють хронологічні картки.

Дуже важливо навчити учнів користуватися «лінією часу». В ПТНЗ більше уваги приділялося таким видам самостійної роботи як складання плану роботи робітника, який передбачає не тільки стислий виклад головних положень, їх доказів, але й наведення фактів, які ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів міцних знань з професії.

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроці, так і по темі в цілому. Вивчаючи різноманітні предмети, учні узагальнювали вивчене і складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними по одному з якихось уроків, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки по всій темі. Активізація пізнавальної діяльності учнів, сприяє формуванню в них самостійності по складанню порівняльних таблиць і схем.

Наочність у викладанні предметів також має важливе значення. Використовуючи на уроках навчальний кінофільм, майстер більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо самих учнів навчити читати відповідні матеріали і робити висновки, використовуючи багаж знань по даній епосі. Працюючи над розкриттям змісту теми учні розширюють свої набуті знання по даній темі, роблять свої маленькі «відкриття», а це підвищує інтерес до уроку і допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним із видів активного використовування самостійних завдань є прийом складання учнями усної, а потім і письмової розповіді про прослухане.

Як показав аналіз експериментальних даних, що для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3)завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

5)повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6)важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

7)повинен існувати взаємозв’язок групової і домашньої самостійної роботи.

Дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів ПТНЗ у процесі вивчення предметів є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів педагог щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. В міру навчання учнів зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. Навчальний процес розкривається все повніше й глибше. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам’ятати, що самостійна робота не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

1.4Методи навчання, що впливають на розвиток пізнавальної активності учнів.

Сучасна дидактика, як і практика навчання, розвивається в складних умовах науково-технічного прогресу, проникнення науки в усі сфери життя людей і виробництва, обумовлює необхідність по-новому глянути на проблему підготовки всебічно розвиненої  особистості учня.

Репродуктивний характер навчання, озброюючи учнів запам’ятовуванням часом значних за обсягом знань, не робить кардинальних змін, перебудови  в їхній свідомості. Діяльність учнів заснована на завчанні того, що вони почули або побачили від майстра. При запам’ятовуванні найчастіше не відбувається переосмислення того, що почув, прочитав, побачив.

Інший характер діяльності спостерігається в умовах самостійного пошуку або при виконанні творчої роботи. Тут приводиться в рух безліч розумових процесів: здогад, осяяння і т.д. Тобто активізується пізнання учня.

     Необхідність формування в учнів пізнавальних потреб у цілеспрямованості висуває нові вимоги до організації навчання.

Існує багато підходів до навчання в сучасних навчальних закладах . Розглянемо деякі з них.

Програмоване навчання – один з таких підходів. Сутність його складає гранично чіткий і точний вибір інформації, яка надається учням невеликими порціями (кроками). У межах покрокового руху встановлюється зворотній зв’язок, що дозволяє відразу бачити, зрозуміла чи не зрозуміла, засвоєна чи не засвоєна, вирішена чи не вирішена задача. Програмоване навчання, що реалізує ідею керування навчальним процесом, сприяє самостійності дій кожного учня, воно упорядковує й організує прийом і переробку навчальної інформації так, що майстер, як і сам учень, може простежити за рухом в оволодінні знаннями. Це дає можливість відразу встановити, в якій ланці відбувся «збій» і на цій основі можна внести корективи в навчальний процес.

На нинішньому етапі проглядаються наступні риси програмованого навчання – створення комп’ютерних класів, збільшення кількості і якості навчальних програмних засобів, а також використання інтерактивних технологій (мультимедіа).

І все-таки, незважаючи на безперечні переваги програмованого навчання, воно не в змозі забезпечити рішення складних задач, що стоять перед освітою, тому що в умовах програмованого навчання творча діяльність учнів і їхня ініціатива скасовується.

Для осмисленого засвоєння знань і умінь учнів необхідна власна пізнавальна діяльність. Активізація її – найважливіша задача викладача (майстра). Адже навчаючи виконувати робочі прийоми, показуючи послідовність дій, пояснюючи, аналізуючи дії, відбувається і розвиток розумових здібностей учнів. Тому необхідно систематично і терпляче привчати учнів координувати свої рухи, організовувати своє робоче місце так, щоб не робити зайвих рухів: учити раціональним прийомам виконання різних операцій. Пам’ятаючи, що переучувати складніше, ніж навчати, потрібно відразу навчати правильно тримати інструмент, неухильно виконувати правила безпеки праці і санітарно-гігієнічні вимоги. Через наслідування, якісне копіювання потрібно неухильно вести учня до творчості. Але в той же час, навіть при виконанні робіт по інструкційно-технологічним картам чи зразкам не слід обмежувати учнів. Потрібно пропонувати їм спробувати знайти інший спосіб виконання поставленого завдання, змусити задуматись.

Самостійна діяльність удосконалює навички самоконтролю. Чим він повніше, тим менше повинний бути контроль з боку майстра. Тому що, якщо майстер в усьому направляє учня, допомагає йому в тім, з чим він справився б сам, то таке керування придушує самостійність учня, гальмує його розвиток. Тому самостійність необхідно заохочувати, навіть якщо запропонований учнями спосіб роботи більш трудомісткий. Похвала стимулює творчий саморозвиток.

Інший підхід до навчання – це проблемне навчання. Його основою є розвиток пізнавальної самостійності учнів у пошуковій, дослідницькій діяльності. Зміст проблемного навчання складається у створенні особливих ситуацій у навчальному процесі, коли учень не може залишатись байдужим, не може і орієнтуватися і на шлях рішення, зазначений тільки майстром. При цьому є можливість вибрати свій, особливий шлях з ряду інших. У таких ситуаціях відбувається складна і найцінніша для розвитку особистості розумова робота: подив, прикидка, здогад, зіставлення можливих шляхів, вибір рішення, залучення доказів і, далі, перевірка правильності і цінності рішення й обраних шляхів, аналіз результатів і т.д. Багато чого з цього учень буває позбавлений при здійсненні покрокових запрограмованих дій.

Ще один підхід до навчання – це диференційоване навчання. Істотним у цьому підході є можливість, з одного боку, спиратися на актуальний рівень розвитку знань різних учнів, а з іншого боку – поступово переводити кожного до більш досконалого оволодіння знаннями і способами їхнього придбання.

Складність цього підходу полягає в тому, що програму знань, умінь, навичок повинен засвоїти кожен і рівень засвоєння повинен бути оптимальним для різних категорій учнів (сильних, середніх, слабких). При цьому треба сприяти, щоб усі учні поступово переходили в більш високу категорію учнів (зі знань і вмінь).

Однак, і диференційоване навчання не може стати універсальним підходом, оскільки навчальний процес має інші важливі ресурси навчання, які мають значення для розвитку учнів. Так, фронтальна робота з учнями усіх категорій успішності одночасно є інструментом виміру учнями свої власних можливостей, своїх зусиль у порівнянні з іншими.

В наш час проблема розвитку особистісної пізнавальної активності учнів стає усе більш актуальною. Одним з можливих засобів рішення даної проблеми є інтеграція медіаосвіти в навчальні предмети та в виробниче навчання, що збагачує навчальний процес цікавим змістом, новими формами і прийомами роботи. Важливе місце тут належить методу проектів, методу портфоліо, які дають можливість учням не тільки чомусь навчитися самостійно, використовуючи сучасні технології, а й презентувати результат своєї роботи.

При інтеграції медіаосвіти в навчальні курси вирішуються наступні задачі: включення зовнішньої інформації в зміст навчальної програми, у систему формування знань і умінь; навчання сприйняттю і переробці інформації, формування вмінь знаходити, готувати, передавати і приймати необхідну інформацію; розвиток критичного мислення.

Ефективне рішення цих задач неможливо без розробки системи складених завдань з усього курсу. Ця система повинна постійно поновлюватись в залежності від актуальності її змісту і того, наскільки завдання відповідають рівню знань і інтересів учнів.

Таким чином, різноманітні методи навчання та підходи до нього, пропоновані сучасною дидактикою, розкривають різноманіття резервів навчального процесу для розвитку  і навчання сучасного учня.

Кожний з методів сприяє удосконаленню навчального процесу і разом з тим не є універсальним. Але всі вони звернені до того, щоб знайти найкращі шляхи до збагачення особистості учня. Усіх їх поєднує ідея розвитку і виховання в процесі навчання підростаючої людини, що відповідає загальним потребам сучасного суспільства.

В процесі професійно-практичної підготовки застосовуються імітаційні ігрові і неігрові методи, які сприяють розвитку професійно значущих якостей майбутніх кваліфікованих робітників: критичного, аналітичного та технічного мислення, професійної самостійності, умінь творчого застосування знань у процесі виконання професійних обов’язків, уміння бачити проблеми і знаходити правильні рішення в нестандартних ситуаціях.

Характерною рисою застосування імітаційних методів на уроках виробничого навчання є формування й удосконалення практичних умінь і навичок на основі системної оцінки професійної діяльності в процесі моделювання реальних умов роботи (аналіз конкретних виробничих ситуацій, навчальна ділова (рольова) гра).[9]

Використання ігрових форм дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів. Метою ігрового навчання є забезпечення особистісно-діяльнісного характеру засвоєння знань і вмінь, пізнавальної активності, спрямованої на пошук, обробку і засвоєння інформації, залучення учнів у творчу діяльність. Це уроки-змагання, конкурси, вікторини, рішення кросвордів тощо.

Ігрове навчання можна проводити протягом уроку виробничого навчання або використовувати його елементи  під час вступного чи поточного інструктажу.

Дидактична гра « Перехресне опитування» або «Ти мені – я тобі»

Після вивчення нової теми учням дається домашнє завдання: підготовити 1-2 питання по темі; 2-3 загадки; або по 10 корисних порад.

На наступному уроці майстер під час актуалізації попередньо засвоєних  знань викликає двох учнів і вони по черзі задають свої запитання один одному. Якщо той учень, якого питають, не знає відповіді, відповідає той, хто запитує. Якщо відповідає правильно, задає своє питання опонентові. Майстер виробничого навчання оцінює і правильність відповіді і оригінальність запитання. Учень, який відповідає правильно на 2 запитання, має право вибрати наступного учасника.

Дидактична гра «Розминка»

Для активізації засвоєних знань дається 10-15 питань учням, на які вони повинні відповісти, можна використати 4-5 проблемних ситуацій (фронтальне опитування, можна з використанням мультимедіа).

Загадки, ребуси, кросворди

Для перевірки домашнього завдання або на закріплення  нової теми. Потрібно розгадати зашифроване слово, коротко описати технологію його використання при створенні поліграфічної продукції.

   

Завдання для повторення вивченого

Учням роздають таблички «Можливі дефекти і причини їх виникнення», в яких одна з колонок не заповнена. Потрібно заповнити другу колонку.

Тестування

Кожному учневі дається тестове завдання з попередньої теми. Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал. Учні можуть перевірити і оцінити роботи один одного.

Однією зі значних умов, що забезпечують становлення інтересу учнів до вирішення виробничих завдань, до роботи, варто вважати створення ситуації успіху й волі вибору для кожного учня.

Необхідність дотримання цієї умови підтверджується результатами дослідження У.Глассера. Він писав: «Людина ніколи не процвітає в житті в широкому змісті слова, якщо один раз не пізнає успіху в чомусь для неї важливому».

  Перші позитивні пошуково-дослідницькі результати роботи, відчуття успіху, радості й задоволення від досягнутого закріплює інтерес в учнів, виробляє потребу й надалі це робити.

остійний учень будівельний пізнавальний

ВИСНОВОК

У методичній розробці обґрунтовано теоретичні та методичні основи організації самостійної роботи учнів ПТНЗ під час виробничого навчання.

Доведено, що в умовах ПТНЗ існує реальна можливість для ефективної організації самостійної роботи учнів. Виробниче навчання у майстерні (полігоні) як найкраще сприяють даним процесам, оскільки учень відчуває себе в умовах реального виробництва. В результаті роботи йому доводиться на практиці використовувати свої знання та приймати самостійні рішення у відповідності до умов. Виявлено, що найбільш вдалою педагогічною моделлю для реалізації самостійної роботи учнів є модель створення умов реального виробництва, що підкреслює важливість організації виробничого навчання на підприємствах

Проведене дослідження не претендує на повноту вирішення всіх питань організації самостійної роботи учнів при проведенні виробничого навчання, але дозволяє розширити можливості майстра виробничого навчання щодо охоплення максимальної кількості навчального матеріалу, не втрачаючи внутрішніх зв'язків теми та зовнішніх, міжпредметних зв’язків.

В силу недостатньої розвинутості матеріально-технічної бази професійно-технічних закладів вбачається розширення самостійної роботи учнів за рахунок упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.     Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для учнів вищих педагогічних закладів освіти.—К: Академія, 2002. 528с.

2.     Шматков Є.В., Коваленко О.Е. Методика професійного навчання.Ч.2. Харків, 2002. 214с.

3.     Бєлкін, Є. Л. Сутність поняття «самостійна робота» в дидактиці / Є.Л. Бєлкін, В.В. Давидов / / Методи вдосконалення навчально-виховного процесу у вузі: Межвуз. СБ наук. тр. - Волгоград, 1989.

4.     Єсіпов, Б. П. Самостійна робота учнів у процесі навчання / Б.П. Єсіпов / / Матеріали педагогічних досліджень. - М., 1961. - Вип. 115.

5.     Жарова, Л. В. Організація самостійної навчальної діяльності учнів: Учеб. посібник зі спецкурсу / Л.В. Жарова. - Л.: Вид-во ЛДПІ ім. А.І. Герцена, 1986. 

Зимня, І. А. Педагогічна психологія: Підручник для вузів. Вид. Друге, дод., Испр. і перераб / І.А. Зимова - М.: Лотос, 2001.

Доповідь на тему:

Формування національної свідомості, духовно багатої особистості, здатної до самовизначення, самореалізації та самовдосконалення в учнів ПТНЗ

Підготувала:

майстер виробничого навчання

Чосик Алєся Миколаївна

Заслухано на засіданні методичної комісії Протокол № _____

від __________20____ р.

ПЛАН

І. Вступ

ІІ. Основна частина

2.1. Сутність національного виховання (мета, завдання, принципи, зміст)

2.2. Основи виховного процесу з виховання національної свідомості учнів

ІІІ. Висновок

IV. Список використаної літератури

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

– Лиш той майбутнє вивершить

прекрасне!

Л.Гаврильченко

Якщо маленька людина в маленькому місті сумлінно робить свою маленьку справу – Всесвіт стає кращим.

Східна мудрість

І. ВСТУП

Древні мудреці говорили: «Виховання – це наука, яка навчає наших дітей обходитися без нас», тобто інтерпретація сьогодення – добре знати себе, використовувати власний потенціал, вміти створювати ситуації успіху, писати й реалізовувати власний сценарій.

Національна доктрина розвитку освіти поставила за мету виховання особистості, морально досконалої людини, яка могла б розв’язати складні проблеми, що постали перед нашою державою.

Адже, сьогодення – це період, коли змінюються суспільні відносини, загострюються соціальні проблеми, порушуються установлені норми і правила. І найбільше страждає від цього молодь.

За Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни… здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, бути конкурентноспроможним, успішно само реалізовуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

У зв’язку із цим працюю над розв’язанням проблеми: «Формування національної свідомості, духовно багатої особистості, здатної до самовизначення. Самореалізації та самовдосконалення».

Виходячи з цього, ставлю перед собою такі завдання:

-         формування в учнів орієнтирів на загальнолюдські цінності, любов до своєї держав, її народу, готовність брати активну участь у процесах державотворення;

-         пошук нових ідей, шляхів організації виховної роботи з учнями;

-         впровадження нових виховних технологій.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

2.1. Сутність національного виховання (мета, завдання, принципи, зміст)

Сьогодні в умовах величезних змін у соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання. Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі - це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту. До провідних завдань національного виховання учнів ПТНЗ належать:

ü  формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;

ü  забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

ü  формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

ü  прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

ü  виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

ü  утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;

ü  формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;

ü  забезпечення повноцінного фізичного розвитку учнів ПТНЗ, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;

ü  виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

ü  формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

ü  формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

ü  розвиток індивідуальних здібностей і талантів учнів ПТНЗ, забезпечення умов їх самореалізації;

ü  формування в учнів ПТНЗ уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин.

Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал. Вище йшлося про громадянські й національні цінності. Існують цінності сімейного життя: вірність, довір'я, піклування про дітей, піклування про батьків і старших у сім'ї, взаємоповага і любов до батьків, злагода в сім'ї, здоровий спосіб життя, культура праці, дотримання народних звичаїв і традицій, пам'ять про предків, гостинність, гігієна сімейного життя.

Майстер в/н, викладач повинні орієнтувати учнів і на загальнолюдські цінності: гуманізм, працелюбство, захист прав людини, критичне мислення, повага до культури різних народів, високий рівень знань, толерантність, розуміння, що земля - наш спільний дім, а світовий спокій і злагода між людьми і державами - головна умова існування землі і людства.

У процесі реалізації напрямів національного виховання потрібно враховувати таку систему компонентів духовного світу особистості українця:

ü національну психологію - психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу;

ü національний характер і темперамент - вічне правдо-шукання, гостинність і щедрість, ласкавість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство;

ü національний спосіб мислення - своєрідна істотність, завдяки чому зі століття в століття відтворюються і розвиваються самобутня українська культура і духовність;

ü народна мораль, етика - людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найбільші духовні надбання;

ü народна естетика - краса поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вживати, готувати смачну їжу;

ü народна правосвідомість - життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя;

ü національна філософія - самобутня система ідей, поглядів народу на суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему її долі; національний світогляд - система поглядів, переконань, ідеалів, які складають основу національної духовності;

ü національна ідеологія - ідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних поглядів, ідей, переконань;

ü національна свідомість та самосвідомість  відчуття усвідомлення гордості за приналежність до української нації.

Основними принципами національного виховання є природо-відповідність, народність, культуро-відповідність, етнізація, гуманізм, демократизм, зв'язок із життям, гармонізація індивідуальних і загальнолюдських потреб та інтересів особистості, свободо відповідність.

2.2. Основи виховного процесу з виховання національної свідомості учнів

Виховний процес сьогодні – це природна, ініціативна, самобутня. Непередбачено зміцнювальна життєдіяльність дитини й колективу, в якому вона існує. Виховання має бути особистісним. У центрі повинна стояти особистість дитини, забезпечення комфортних, безконфліктних і безпечних умов її розвитку, реалізації  її природного потенціалу.

Динамізм повсякденного життя вносить корективи в підготовку до нього. На кожному історичному етапі вихователям доводиться поряд із вічними розв’язувати також проблеми, що мають пряме відношення до сьогодення.

Розбудова української держави неможлива без пробудження національної свідомості українського народу, української молоді. Тому особливе занепокоєння сьогодні викликає брак у багатьох молодих людей усвідомлення себе як частини народу співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації.

Кожен громадянин суверенної України повинен мати свою національну свідомість. Без духовного багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній світ людини – громадянина.

Поняття «національна свідомість» є невід’ємною культури. Воно означає розуміння своєї належності до нації, її самобутності та відмінності від інших. Усвідомлення своєї національної належності виникає на підставі уявлення про національну спільність, її типові риси і характер, історію, її етнічний склад і етнічну територію, систему національних цінностей (історичних, духовних, культурних та інших).

У нинішній ситуації перед кожним громадянином можна поставити таке питання: Хто ти є на українській землі – господар, гість чи ворог? Якщо ти не підтримуєш Україну, не захищаєш її честь, матеріальні і культурні надбання, природні ресурси, саму природу, землю, воду, повітря – ти не патріот України.

У будь-якій національній державі освіта  і виховання спрямовані на виховання громадянина і патріота своєї держави зі сформованою національною свідомістю. Польському першокласнику, наприклад, в перший день навчання, на першому уроці вчитель каже: «Ти єсть поляк! Твоя Отчизна Польська! Люби і знай її, шануй і бережи!» В Японії існує звичай, коли батьки влаштовують дитину до першого класу, то приводять її на співбесіду до вчителя. У присутності батьків учитель перевіряє готовність дитини до навчання у школі. А в кінці співбесіди пропонує проспівати 10-12 японських пісень. Якщо дитина справилась із цим завданням, то учитель вітає батьків із зарахуванням її до першого класу. Якщо ні, трапляється надзвичайно рідко, учитель говорить батькам, що їхня дитина не готова до навчання в національній школі, рекомендує зробити висновки із співбесіди, підготувати належно і привести її наступного року. Звичайно, цей звичай є гідним для наслідування.

Як стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов’язок? Як виховати національно свідомих громадян, позбутися комплексу національної неповноцінності, непевності, байдужості? Відповіді на ці животрепетні питання шукали українські мислителі, письменники і громадські діячі, прагнучи перетворити національне із сфери теоретичної свідомості у практичну діяльність.

Нарізним каменем освітньо-виховної роботи в цьому напрямі має стати усвідомлення людиною цінностей етнічної та національної індивідуальності, розуміння специфіки національного характеру, національних особливостей психології, мови, культури.

Для нас сьогодні проблема виховання національної свідомості набула особливого значення й гостроти – і не лише через багатонаціональний характер нашої країни національної самосвідомості складових її народу, але й через пошук шляхів соціальної перебудови нашого суспільства, необхідності його входження в русло цивілізаційного розвитку.

Почуття особистості, почуття людської гідності немислиме без національної свідомості, основою якого є відчуття духовного зв’язку з рідним народом. Національна ідея усвідомлюється (або відчувається підсвідомо) з різним ступенем глибини, але без неї людина перестає бути повноцінною особистістю, стає наче перекотиполе. Тому перше завдання навчального закладу – передати майбутнім поколінням людський досвід в його національній формі.

Національне відродження, консолідація української нації, всебічний розвиток її культурно-історичного потенціалу як надзвичайно важливі чинники духовного оновлення української нації повинні стати провідниками орієнтирами в сучасній педагогічній і культурно-виховній роботі, стрижнем духовно-морального виховання молоді і підлітків.

Національна свідомість і самосвідомість – це осягнення людиною себе представником певного народу, носієм його культури, знавцем минулого і сучасного. Діяльність якого спрямована в майбутнє.

Національна свідомість містить великий потенціал упорядкування думок і поведінки сучасної молоді. Національна свідомість ніби виростає з національної самоповаги – морально-етичної оцінки нацією своїх власних вчинків і культурних надбань.

Сформована національна свідомість протистоїть завжди не лише утиску національних почуттів, зневажливому ставленню до культурних цінностей. Дозріла національна свідомість чинить опір і фактори будь якого порушення рівноправності, справедливості, людської гідності й честі.

Педагог у своїй роботі зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє оманливе відчуття. Другосортності, «другорядності» рідної мови, культури, врешті самого себе, породжує комплекс національної і громадянської неповноцінності. Національно ж свідомому юнаку чи дівчині чужі зверхність, чванькуватість, погорда у ставленні до представників інших національностей.

Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями, звичками, тощо. Надійним фундаментом, на якому успішно (розвивається) формується національна свідомість українців, є історична пам’ять. Людина, яка любить Батьківщину, знає і шанує історію свого народу. Вона не схильна виявляти до неї ні безсердечної байдужості, ні ганебного глузування.

Українська національна свідомість – це відчуття і усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації. Національна свідомість успішно формується в тих учнів, які в сім’ї і в навчальному закладі користуються рідною мовою, охоче вивчають історичне минуле України, її культуру.

Національна свідомість формується та розвивається разом з особистістю. І тут дуже важливо, що самі майстри в/н, викладачі були переконані, що без акцентованого національного виховання у молодих людей не можуть належним чином розвиватися такі якості, як патріотизм, відповідальність за доручену справу,  тощо. Їм потрібна глибока переконаність у тому, що національне виховання молоді, розвиток її національної свідомості є справді конче потрібним завданням суспільства, виконання якого в поєднанні з іншими виховними формами сприятиме гармонійному і всебічному розвиткові юної особистості.

«Немає у світі нічого складнішого й багатшого, ніж людська особистість, - писав В.Сухомлинський, - Її всебічний розвиток, моральна досконалість – мета виховання. Шлях до досягнення цієї мети такий само складний, як і сама людина».

З цього випливає, що виховання особистості, здатної творити життя, гідне людини, тому що найвища цінність – людина, а також гуманістичний погляд на виховання, що ґрунтується на допомозі дітям знайти себе, розвивати свої здібності, само реалізувати свої сили, осмислювати життєві явища, самостійно шукати істину, знаходити власну позицію шляхом напруженої інтелектуальної роботи.

Світ на початку ХХІ століття не просто змінюється. Його змістом, основним виміром і разом з тим основним важелем стає розвиток особистості, власне людський розвиток. Освітня та виховна системи є одним з найвпливовіших факторів процесу особистісного становлення людини. Її головне завдання – створити найкращі умови для самопізнання, саморозвитку, а потім і самореалізації своєї сутності кожною особистістю.

Головною метою освітньої системи ХХІ століття є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, здатних навчатися упродовж усього життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Сьогодні суспільство потребує високоосвічених, ініціативних, заповзятих людей, здібних творчо реформувати наше суспільство, збільшити інтелектуальний потенціал країни відновити духовну культуру. Згідно з державною національною Програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)» стратегічними цілями освіти в Україні є… формування творчої особистості, забезпечення пріоритетності людини, становлення її фізичного і морального здоров’я, відтворення і трансляція культури духовності в усій різноманітності вітчизняних і світових зразків».

Пошук ефективних шляхів формування особистості й громадянина в нових умовах є особливо важливим, результат діяльності якого безпосередньо завершується в рівні сформованості в учня певних особистісних якостей.

Важливою проблемою для людини на всьому її життєвому шляху є самовизначення. Самовизначення учня обумовлене, з одного боку, об’єктивними вимогами суспільства, а з іншого – віковими особливостями психічного розвитку. Основна вимога, суспільства – здійснити свій вибір. Крім об’єктивної необхідності, вибір життєвого і професійного шляху, потребою знайти зміст того, що відбувається, і власного розвитку та існування. Ця потреба пов’язана з потребою в самореалізації себе в соціально значущій діяльності, у виробленні визначної соціальної позиції.

Для набуття адекватного нинішній ситуації суспільного досвіду учні потребують нових знань і соціальних умінь. Ці знання, вміння потрібні, зокрема, для протистояння таким впливам та спокусам, як наркотики, насильство, злочинність.

Потребою сьогодення стало підведення учнів до самовиховання та самоосвіти. Це є два основних складники саморозвитку особистості, які відкривають кожному шлях до самоактуалізації через керування власними спонуками в соціумі.

Крім того виховна взаємодія в ліцеї повинна забезпечувати процес самореалізації та формування соціальних компетенцій кожного виховання. Вона має бути індивідуалізована і колективна водночас, забезпечувати процес самореалізації кожного її учасника.

Загальне поняття «самореалізація» конкретизується через такі поняття:

-         самовираження – активність, що спрямована на самореалізацію;

-         самостверджування – активність, спрямована на самореалізацію, де мотивом виступає прагнення одержати визнання з боку інших;

-         само актуалізація – активність, спрямована на збагачення своїх власних сил з тим, щоб у майбутньому мати змогу самореалізуватися  на більш високому рівні.

IV. ВИСНОВОК

Завдання соціалізації та самореалізації учнів ефективно вирішується через залучення їх до роботи в органах учнівського самоврядування.

У практиці роботи ліцею використовується така структура учнівського самоврядування як учнівський парламент, у якому працюють учні над такими завданнями: навчання, дозвілля, дисципліна і порядок.

Сучасна школа вимагає оновлення змісту, форм і методів становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення сприятливих умов для самореалізації його сил у різних видах діяльності.

Сьогодні наші учнів повинні зробити ще один важливий крок від себе до себе. Чи зроблять вони саме сьогодні цей крок? Думаю, що так. Адже, кожним кроком, кожним словом створюється уявлення дитини про себе саму як про гідну людину.

Виховувати, формувати – значить створювати. Знайти в людині людину – чи не в цьому сенс виховання?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                 Зякун Т. Особливості формування національної свідомості молоді та сучасному етапі державотворення Нж. «Рідна школа» - травень, 2006 р.

2.                 Коберник О. Прогнозування виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі. Нж. «Рідна школа» - червень, 2005 р.

3.                 Ращенко А. Особливості формування національної самосвідомості підлітків у позакласних закладах // Рідна школа - №7 (882) – 2003.

4.                 Соловейчк С. Головна умова вихованості // Завуч - №12 (162) – 2003.

5.                 Стельмахович М. Теорія і практика укр. нац. виховання. Посібник для вчит.п/к. – Ів.-Фр., 196. – с.88.

6.                 Шрамко О. Духовні засади національного виховання // Рідна школа – серпень – 2005.

7.                 Реферат: Виховання громадян України – основна мета національного виховання //Завантажено з сайту: ua.textreferat.com

Реферат на тему:

Колектив. Роль педагога у формуванні учнівського колективу

Виконав:        слухач КПК,

майстер в/н Секретар керівника, адміністратор, діловод

 ПТНЗ ЧПЛСП

Чосик А. М.

Керівник:

Ворона Ю. В.

Хмельницький - 2015

ПЛАН

Вступ

1.     Психологія колективної діяльності учнів

1.1.         Колектив

1.2.         Вплив майстра виробничого навчання на колектив

1.3.         Учнівський колектив та його формування

2.     Педагогічні методи і засоби формування колективу учнів

2.1.         Шляхи формування колективу навчальної групи

2.2.         Роль майстра виробничого навчання і процесі формування учнівського колективу

Висновок

Список літератури

3.      

ВСТУП

Система професійно-технічної освіти міцно утвердилася, як основна форма планомірної підготовки кваліфікованих робітничих кадрів і стала високим фактором формування політичних, моральних якостей робітників. Сучасні профтехучилища покликані готувати кваліфікованих робітників, здатних до швидкої зміні праці в умовах постійного технічного процесу, які володіють суміжними професіями, здатних працювати в бригадах і швидко адаптуватися на підприємствах у процесі виробництва.

Провідна роль у вдосконаленні системи профтехосвіти та прискоренні навчально-виховного процесу належить майстрам виробничого навчання (ВН), першим постачальникам робочої зміни. Характерні риси більшості з них - компетентність і високий професіоналізм, відповідальність за доручену справу, здатність навчати і виховувати учнів, вести за собою учнівський колектив. Майстрам ВН вкрай важливо і корисно систематично звертатися до наукової літератури з педагогіки, психології.

Необхідно, щоб сучасний робочий володів глибокими знаннями з професії і вміннями у виробничій діяльності. У вирішенні цього завдання провідне місце належить майстрам профтехучилищ - головним постачальникам робочої зміни. Вони покликані передати юнакам і дівчатам свої знання і досвід, виховати активну життєву позицію, сформувати особистість, прищепити високі морально-етичні якості.

Майстер багато в чому вирішує питання створення працездатного і згуртованого учнівського колективу, що характеризується здоровим психологічнимкліматом, високим моральним рівнем, колективістськими суспільними відносинами.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є навчально-виховний процес у ПТНЗ. Предмет дослідження - методи досліджень колективних явищ.

Мета дослідження: виявити та теоретично обгрунтувати фактори, що впливають на процес формування учнівського колективу в навчальній групі ПТУ.

Гіпотеза: правильно вибрані засоби і методи формування учнівського колективу сприяють всебічному розвитку особистості, підвищують процес навчання.

У відповідності з метою дослідження та висунутою гіпотезою були визначені наступні завдання:

- Вивчити психолого-педагогічну літературу з формування учнівського колективу;

- Розкрити сутність колективу;

- Визначити вплив майстра ВН на колектив;

1. Психологія колективної діяльності учнів 

У сучасній психолого-педагогічній літературі вживається два значення поняття колектив. Перше: під колективом розуміється будь-яка організація, група людей (на заводі, в цеху, бригаді, ПТУ, студентської групи тощо); друге: під колективом розуміється високий рівень розвитку групи. У цьому випадку мовайде про її якісні характеристики: цілеспрямованості, згуртованості, духовній єдності.

Термін «колектив» закріплений в латинській мові як «збірний». Відомо, що джерелом об'єднання людей є наявність загальної мети, для досягнення якої організується спільна діяльність, а єдність цілей сприяє формуванню нових поглядів, спільності, моральних оцінок. Однак не всякі цілі чинять такий вплив на формування відносин, що характеризують колектив. Наявність навіть справжніх зв'язків, деяких спільних цілей і переживань не є основою колективу.

Колектив - це група людей, яких об'єднують спільні цілі, що мають цілий сенс, і спільна діяльність, у процесі якої її учасники вступають у певні відносини, які характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності і залежності, при постійній взаємній підтримці і товариської взаємодопомоги. Саме поняття «колектив учнів» є в якійсь мірі умовним, тому що в діяльності будь-якого учнівського колективу завжди беруть участь дорослі. 

Без цілеспрямованого керівництва з боку дорослих учнівський колектив функціонувати не може.

Виховання, що готує людину жити в колективі і для колективу, не може бути організовано інакше, як тільки шляхом створення згуртованих, впливовихколективів, що характеризуються, за вченням А.С. Макаренко, певними ознаками:

а) постійної бадьорістю, готовністю до організованих дій;

б) дружнім єднанням членів колективу;

в) твердої здійснюваної ідеєю захищеності кожної особистості: «У колективі повинно бути міцним законом, що ніхто не тільки не має права, але і не має і можливості безкарно знущатися, кураж або насільнічать над самим слабким членом колективу»;

г) активністю, що виражається в тому, що член колективу протягом дня розумно зайнятий корисною діяльністю;

д) звичкою гальмування, умінням учня бути стриманим у поведінці, слові.

Відносини у дружньому учнівському колективі характеризуються єдністю інтересів і взаємодопомогою, взаємною відповідальністю, турботою один про одного, повагою гідності товаришів, умінням підпорядкування членів колективу уповноваженим, відповідальним за певні ділянки роботи, встановленням ділових контактів учнів з громадськими та виробничими колективами, зміцненням дружби і міжнародних відносин з учнями технікумів інших союзних республік. Все це сприяє всебічному розвитку особистості в колективі учнів.

Існують різні типи колективів: навчально-виховні різного типу навчальних закладів; за інтересами учнів, вільного спілкування; перевиховання у спеціальних установах.

Як правило, учень одночасно приймає участь у діяльності кількох колективів; він і учень в певній групі, і член профспілкової організації, і учасник гуртка, і член клубу і т.п. Природно, що в різних колективах учень буде виконувати і різні функції, виступати в різних полях, цим самим, набуваючи життєвий досвід і формуючись як особистість.

Основою навчальної діяльності органів навчально-виховного колективу є опора на внутрішню його організацію, тобто на сильні первинні колективи, спеціально організовані в педагогічних цілях.

У первинному колективі найбільш інтенсивно формується громадська думка, адже всі гарні й небажані вчинки кожного члена первинного колективу відбуваються на очах товаришів і при правильній організації колективу мимоволі викликають адекватний відгук, оцінку з боку товаришів. 

Первинний колектив є провідником впливу общетехнікумовского колективу на кожного, хто входить в нього учня. А.С. Макаренко вважав первинні колективи інструментом дотику до особистості учня і всіляко підкреслював необхідність цього сполучної ланки. Порушення його, на думку А.С. Макаренко, тягне за собою реальну небезпеку замикання первинного колективу у колі вузьких інтересів, перетворення цього колективу в звичайну дружню компанію.

Таким чином, первинні колективи та общетехнікумовскій колектив через його обрані органи тісно пов'язані між собою і утворюють єдину структуру колективу, яка служить організаційною основою стійкості системи колективних відносин.

1.2.3. Вплив майстра ВН на колектив

Педагоги, майстри ВН, перш за все, несуть відповідальність за навчання, громадську роботу і моральний клімат у колективі. Майстри ВН не несуть прямої відповідальності за взаємні симпатії чи антипатії учнів.

Разом з тим, не можна не погодитися, що особисті взаємини - дуже важливий момент життя колективу: вони надають досить сильний вплив на результати його роботи. Психологічний клімат, в характеристику якого входять особисті взаємовідносини членів колективу та пов'язані з ними норми і ціннісні орієнтації, також повинен регулюватися як у загальних інтересах, так і в інтересах кожного учня. Це завдання зазвичай беруть на себе лідери, в ролі яких можуть виступати офіційні керівники, якщо вони володіють достатнім неформальним авторитетом.

Психологічне вивчення лідерства і порівняльне дослідження вимог, що пред'являються до майстрів ВН та лідерам у колективі, вказують на великі відмінності в знаннях, уміннях, формах поведінки і способи впливу на людей, якими користуються хороші майстри ВН і неформальні лідери. Майстер ВН повинен завжди бути безумовно об'єктивним людиною, однаково ставитися до всіх учням незалежно від своїх особистих симпатій і антипатій. Він же, як лідер, повинен бути, навпаки, суб'єктивним (у хорошому сенсі цього слова) людиною, тобто, позитивно, емоційно, упереджено ставитися до учнів, близько до серця приймати всі хвилююче їх, співчувати та переживати. 

Тільки при гарному особисте ставлення до людей можна стати для них лідером, домогтися поваги та довіри, неофіційного визнання.

Далеко не всі майстри, досить успішно справляються з функціями керівника, володіють тими якостями, знаннями та навичками, які необхідні хорошому лідеру. Дуже часто людина успішно керівний колективом, лідером не є 

Гнучкий лідер (так само і керівник) повинен змінювати стиль лідерства у відповідності зі сформованою в колективі обстановкою.

1.3. Учнівський колектив та його формування

Людина як особистість розвивається і формується під впливом об'єктивних суспільних відносин, які визначають основу і структуру суспільства, членом якого він є.

Поза суспільством, поза колективом, який є сполучною ланкою між особистістю та суспільством, людина не може придбати властивостей особистості, тобтосвітогляду, моральних та інших соціальних властивостей і якостей.

В обгрунтуванні проблеми колективу і особистості педагогічна наука враховує відомий загальносоціологічний закон спілкування і відособлення особистості, сутність якого полягає в тому, що з одного боку, в сучасному суспільстві під впливом науково-технічного прогресу, розвитку засобів масової комунікації та ін спостерігається тенденція до посилення спілкування між людьми, зміцненню колективних зв'язків. З іншого боку, спостерігається абсолютно протилежна тенденція, сутність якої полягає в тому, що людина має  тяжіння не тільки до спілкування з собі подібними, а й до відокремлення, до прояву своєї індивідуальності, до самоствердження себе як особистості.

Таким чином, суспільство, колектив є необхідною умовою розвитку особистості.

Для особистості учня учнівський колектив - це своєрідна модель суспільства. Він необхідний суспільству як інструмент виховання, щоб з його допомогою «помістити» в учня «держава», те саме держава, якому властиві певні принципи, соціальні норми, в якому педагоги готують своїх вихованців.

Учнівський колектив як модель суспільства характеризується властивими суспільству відносинами, атмосферою людських ціннісних орієнтацій. Тому учнівський колектив є органічною осередком суспільства.

Крім того, школярськи колектив для особистості учня є соціальною микросредой, своєрідною середовищем проживання: учень не може повністю розвиватися поза спілкуванням із однолітками. Вся його діяльність (навчання, праця, дозвілля) відчувається переважно в колективі навчального закладу, позашкільних установ.

Середовище, в якому обертається учень, може бути сприятливою і несприятливою. Якщо вона несприятлива для всебічного розвитку учня, він витрачає значні сили або на пристосування до неї, або на боротьбу. За наявності сприятливого середовища найбільш повно розвивається індивідуальність, творчіздібності учня.

Для учня учнівський колектив є базою накопичення соціального досвіду, як відомо, здійснюється, насамперед, у родині, під впливом масових засобів комунікації, у взаємодії з навколишньою дійсністю, у спілкуванні з однолітками, педагогами. Проте весь цей досвід у якійсь мірі обмежений. Він не може служити міцною базою сталого суспільної поведінки. Для накопичення широкого соціального досвіду учень повинен не тільки засвоїти, а як би привласнити багатогранний досвід соціальної поведінки, зробити його власним, з тим, щоб виробити певну поведінку не тільки в заздалегідь передбачених ситуаціях, але і в непередбачених обставин.

Будучи сполучною ланкою між суспільством і особистістю учня, колектив перетворює вплив навколишнього середовища. У результаті в колективі відбувається трансформація масового впливу з метою виховання особистості учня.

Учнівський колектив є могутнім засобом, що стимулює, що активізує діяльність учня.

У колективі в процесі спільної діяльності, спільних переживань виникає емоційне зараження, в результаті чого учень глибше відчуває, яскравіше переживає події, що відбуваються, відчуває почуття радості від праці, спілкування, збагачується внутрішній світ взаємної інформацією і створюється так зване поле інтелектуально-морального напруги (Л. І. Новікова та А. Т. Куракін), що найістотнішим чином впливає на формування уявлень, поглядів і прагнень учнів. Особливо велика роль учнівського колективу у формуванні громадянської самосвідомості в очах однолітків і дорослих. У своїй діяльності він шукає сприятливе середовище для самоствердження себе як особистості. У колективі учнів він або знаходить суспільне визнання своїх наявних чи уявних переваг, або засудження товаришами своїх дій, вчиться відстоювати свою думку, свою життєву позицію. Тому колектив учнів є тим середовищем, в якій може статися самоствердження особистості учня, а в силу цього - могутнім засобом його індивідуального розвитку.

Учнівський колектив - складне соціальне утворення.

Усі види діяльності учнів повинні носити колективний характер. Ігрова, трудова, навчальна та інші види діяльності повинні бути організовані так, щоб завжди і у всьому формувати колективістичних принципи, зміцнювати і розвивати дух дружньої підтримки, взаємодопомоги, виховувати вміння, коли це необхідно, своє особисте підкоряти колективу. 

Для згуртування учнівського колективу дуже важливо спільне переживання хлопців у ході предметних олімпіад, спортивних змагань, підготовки і проведення зборів, вечорів. Колективні емоційні переживання, які супроводжують різну суспільну діяльність учнів, сприяють формуванню колективу, зближують між собою учнів, навчають їх відчувати біль і радість іншого.

Специфічна особливість психології перехідного віку полягає в тому, що це психологія полуребенка, напівдорослий. Підліток ще, як дитина, жадібно вбирає в себе всі враження, росте і фізично, і духовно, відчуває зростання і в ньому черпає силу і відвагу, але не знає ще міри своїх сил, повинен ще їх спробувати.

Але в цей же час підліток вже не дитина. У нього вже є досить великий життєвий досвід. Іноді досвід досить суворий. Він не може вже жити тими ілюзіями, якими живе дитина, у нього зовсім інші інтереси, інтереси дорослої людини.

Молодь у цьому віці здатна на безвідповідальне захоплення, на самий гарячий ентузіазм. Тільки це захоплення, цей ентузіазм швидко гаснуть, якщо вони не можуть вилитися в будь-яку дію, втілитися в живу, захоплюючу розумову, духовну, а й діяльність суто фізичну.

Учнівський колектив є потужним чинником впливу на окремих малодісціплінірованних учнів, допомагає в проведенні заходів виховного характеру, в організації громадської роботи, допомоги відстаючим учням і т.п.

У цьому випадку звичайно мається на увазі більш-менш дружний організований досвідченим вихователем колектив, і ця згуртованість розглядається як важливий виховний чинник. Але такого типу колектив учнів не є ще виховний колектив.

Виховний колектив, за Макаренком, - це наукова організація виховного процесу. Не звичайний колектив, який ми звикли уявляти собі, нехай навіть найкращий, організований і натхнений, що склався в ході життєвої діяльної тієї чи іншої об'єднаної групи людей, а спеціально з педагогічними цілями науково організований виховний колектив. 

2. Педагогічні методи і засоби формування колективу учнів

2.1. Шляхи формування колективу навчальної групи ПТЗО

Виховання в колективі - основа виховної системи. Тільки в правильно організованому колективі можливо всебічне виховання молоді. В організованому колективі члени його повинні погоджувати свої особисті бажання і вчинки із загальними завданнями, що стоять перед колективом, з вчинками і бажаннямитоваришів. Загальні цілі визначають особисті цілі. Єдність загальних і особистих цілей - характерна риса організованого колективу. Разом з тим у колективі кожному надається можливість проявити свою ініціативу, здібності.

Основою общеучіліщного колективу учнів є навчальна група. Учнівський колектив, надаючи серйозну допомогу майстру у вирішенні виховних завдань, в той же час є для учнів великою школою формування навичок колективної праці.

Навчальні завдання профтехосвіти комплектуються з випускників середніх шкіл. Як правило, ці учні приходять до училищ з різних шкіл, районів, і навіть областей. Щоб учнівські колективи створених навчальних груп у короткий термін стали працездатними, педагогам і, перш за все, майстрам ВН доводиться проводити велику організаторську роботу. Як правило, починається вона з вивчення складу групи, індивідуальних особливостей учнів.

Багато майстрів вивчають індивідуальні особливості своїх майбутніх вихованців ще до початку навчального року, пам'ятаючи рада К.Д. Ушинського: «Якщопедагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона, перш за все, повинна дізнатися його у всіх відношеннях».

Першим джерелом відомостей про учнів служить його невелику справу - анкета, характеристика зі школи та медична довідка. Вивчаючи особисті справи,майстер має можливість отримати початкове уявлення про склад групи і вирішити, кому в першу чергу необхідно приділити увагу, знайти з числа учнів найбільш здібних і активних.

Важлива подія для майстра - перша розмова з групою. До цієї зустрічі потрібно готуватися, як до іспиту, тому що настрій учня, бажання його вчитися багато в чому залежить від першого враження про училище, професії, майстра. У цей день слід розповісти учням про історію училища, його кращих випускників, традиціях колективу, поставити перед новачками умови, без виконання яких не можна успішно вивчити професію: відмінна трудова дисципліна, зразковакультура поведінки, боротьба за знання, а не за оцінки, сумлінне виконання громадських доручень, боротьба за честь свого колективу.

Перші уроки з учнями старших курсів також слід починати з таких же напрямних і попереджуючих бесід, групових і батьківських зборів.

При першій зустрічі з новачками можна запропонувати їм заповнити спеціальну анкету, в якій крім звичайних анкетних є такі питання, як середній заробіток членів сім'ї, улюблене заняття, службовий телефон батьків, домашній телефон, прізвища товаришів, які навчаються в училищі і живуть поруч.

Важлива щабель у вивченні навчальної групи - перші батьківські збори, які рекомендується проводити до початку навчального року. На цих зборах майстердізнається від батьків про особливості їхніх дітей.

Як правило, перед початком навчального року в майстернях училища та навчальних комбінатах проводиться велика робота з наведення загального порядку. До неї з метою вивчення індивідуальних особливостей слід залучати, перш за все, учнів нового набору.

Заміська прогулянка - кращий спосіб знайомства з групою. У такій прогулянці протягом одного дня найчастіше можна дізнатися про учня більше, ніж на заняттях за весь навчальний рік. Невимушена обстановка допомагає учням проявити свої таланти. У поході перевіряється і фізичне загартування учнів, спортивні та мистецькі здібності.

В останні роки багато навчальних закладів до початку навчального року беруть участь у збиранні врожаю. Роботу в підшефному колгоспі слід також використовувати як засіб вивчення хлопців, виховання у них свідомого ставлення до суспільної праці. У результаті проведення перерахованих заходів у майстра складається певне попереднє враження про учня. Після цього можна намітити план індивідуальної роботи з кожним учнем, групою в цілому, приступити до формування учнівського колективу та активу групи.

Хорошим засобом формування учнівського колективу є позакласна робота. У неофіційній обстановці учень часом проявляє риси характеру, які можна не помітити на уроках. Займаючись позакласною роботою, майстер, безсумнівно, приваблює хлопців до себе, завойовує їхню повагу, а це впливає на ставлення учнів до майбутньої професії.

Важливу роль у формуванні учнівського колективу відіграє правильний розподіл громадських доручень, коли кожен учень групи має доручення. Майстер повинен переконати учнів у тому, що, виконуючи навіть невелике громадське доручення групи, вони вносять свій внесок у поліпшення навчального процесу.

Громадська доручення можна підбирати учню в залежності від його характеру і організаторських здібностей. Тільки після згоди учня можна запропонувати групі закріпити за ним доручення.

Першочергова задача майстра і активу групи - створення здорового громадської думки в колективі, щоб самі учні могли правильно реагувати на будь-яку провину свого товариша. Жодне питання в групі не повинен вирішуватися без участі активу. Актив за участю майстра вирішує, кому присвоїти звання «Кращий за професією», кому видати в порядку заохочення квиток у театр і т.д. Це піднімає авторитет активістів і ставить майстра у вигідні умови у відносинах з учнями.

Вирішальну роль у формуванні учнівського колективу повинні відігравати громадські організації.

Велику увагу майстер повинен приділяти учнівської профспілкової організації в групі. У перший місяць навчання необхідно провести групове збори, на яких роз'яснити учням значення професійних спілок. У перші дні навчання треба постаратися залучити всіх учнів до профспілки і налагодити в групі профспілковуроботу.

Важливе місце у навчальній групі повинна мати спортивна робота. Фізична культура і спорт необхідні для всебічного виховання молодої людини. Добре підготовлена спортивно-масова робота в навчальній групі неодмінно позначиться на спортивні успіхи всього училища і підготує молодь до продуктивної праці, допоможе їй стати сильною, вправною, сміливою і вольовий.

Важливим засобом виховного впливу і формування колективу є самоврядування. Воно може приймати різні форми, в міру розвитку колективу розвиваються і форми самоврядування. Поширеною формою в училищі є актив групи. У групі з справжнім самоврядуванням, багатогранної колективною діяльністю іморально цінними колективними відносинами процес виховання особистості сприяє вихованню волі, самосвідомості, почуття обов'язку, збуджує прагнення вдосконалювати свої якості, здійснювати роботу по самовихованню в суспільно корисної діяльності.

У становленні колективу важливу роль відіграють героїчні традиції робітничого класу. Кінцева мета традицій - ввести діяльність нового покоління в те русло, по якому розвивалася діяльність старших поколінь. Традиція вирішує це завдання через регламентацію духовних якостей, необхідних для правильного, з точки зору робітничого класу, поведінки в різних середовищах громадського та особистого життя.

2.2. Роль майстра ВН в процесі формування учнівського колективу 

В умовах науково-технічного прогресу, що додає праці новий характер, необхідно, щоб сучасний робітник був підготовлений до нього, мав професійно-технічну освіту, володів глибокими знаннями з професії і вміннями у виробничій діяльності. У вирішенні цього завдання провідне місце належить майстрам профтехучилищ - головним наставникам робочої зміни. Вони покликані передати юнакам і дівчатам свої знання і досвід, ідейну переконаність, виховати активну життєву позицію, сформувати особистість зростаючого громадянина України, прищепити високі морально-етичні якості.

Очима свого першого наставника дивляться його вихованці на обрану професію, за його справами вчаться поважати її.

У середніх профтехучилищах майстер одночасно як організатор, вихователь, спеціаліст (інженерно-педагогічний працівник) і керівник первинної ланки - учнівської групи. Діючи, як фахівець високої кваліфікації, що знає свою справу майстер навчає того, що сам уміє добре і доброякісно робити, передаючи учням свої знання та вміння.

Успішна робота майстра багато в чому залежить від його професійних і психолого-педагогічних знань, володіння методикою навчання і виховання, здатності до постійного вдосконалення, його особистісних якостей.

Майстер багато в чому вирішує питання створення працездатного і згуртованого учнівського колективу, що характеризується здоровим психологічним кліматом, високим моральним рівнем, колективістськими суспільними відносинами.

К.Д. Ушинський надавав великого значення особистості педагога, стверджуючи, що «багато чого залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди залежатиме від особистості безпосередньо вихователя, що стоїть обличчям до обличчя з вихованцем: вплив особистості на молоду душу становить ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручником, ні системою покарань і заохочень ». 

У спілкуванні з учнями майстер виробляє свій педагогічний такт, сутність якого полягає у встановленні відносин, що сприяють розвитку особистості вихованця і приводять в рух кращі сторони його розуму і характеру. І в цьому полягає одна з найважчих завдань педагогічної майстерності.

Старший майстер училища забезпечує організацію та проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів відповідно до вимог навчальних програм.

За якість навчання і виховання майбутніх молодих кваліфікованих робітників, у першу чергу, відповідальні викладачі і майстри ВН. Їх основні обов'язки наступні:

- Озброїти учнів міцними і глибокими знаннями, вміннями і навичками;

- Проводити навчальну роботу на високому ідейному і науковому рівні, забезпечувати виконання навчальних планів і програм, вести облік успішності учнів, організовувати і контролювати їх самостійну роботу в училищі і вдома;

- Здійснювати ідейно-політичне виховання учнів під час занять та в позаурочний час;

- Обладнання робочих місць у навчальній майстерні, лабораторії і т.д.;

- Організація допомоги громадським організаціям учнів;

- Турбота про здоров'я, побут, фізичному вихованні та відпочинок учнів;

- Звітність про результати навчально-виховної роботи.

Вирішальну роль у вихованні в учнів любові до професії належить майстрові. Саме він повинен розкрити найкращі риси професії так, щоб учні захопилися нею, тоді буде хороший результат і в навчанні, і у вихованні. Важливо, щоб майстер бачив найменші досягнення вихованця, знав, у чому він зазнає труднощів, міг визначити, який результат праці для учня буде радісною подією, вчасно допоміг йому закріпити і розвинути цей успіх.

Як показує досвід, майстру завжди потрібно пам'ятати, що у кожного учня свої, тільки йому притаманні здібності і можливості, а від них і залежить успіх навчання. Наприклад, один учень за якийсь час зробив 5 деталей, а інший за той же самий час - 10. У того і в іншого учня - це особисті досягнення, і майстру дуже важливо це враховувати, оцінюючи роботу кожного відповідно до його можливостей, особливо на перших порах.

Якщо учень любить свою професію, майстру порівняно легко виховати у нього почуття відповідальності, високу організованість і свідому трудову дисципліну, прагнення до знань і постійного вдосконалення. 

Висновок

Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, дав визначення поняттю колектив, що таке особистість, учнівський колектив. Розглянули вплив учнівського колективу на особистість і особистості на колектив, виявили шляхи формування колективу навчальної групи в ПТНЗ, визначили роль майстра ВН в процесі формування учнівського колективу, дали рекомендації щодо підвищення ефективності формування учнівського колективу, визначили чинники, що впливають на формування учнівського колективу.

Список літератури 

1.                          Бабанський Ю.К. Проблеми підвищення ефективності педагогічних досліджень. - М.: Вища школа, 1982.

2.                          Васильєва З.І. Система методів виховання профтехучилищ. - М.: Вища школа, 1989.

3.                          Ларін А.Є. Навчання, виховання, творчість. - М.: Вища школа, 1977.

4.                          Макаренко А.С. Використання педагогічних ідей у процесі виховання учнів. - М.: Вища школа, 1991.

5.                          Михайлівський В.А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник, - Харків: ХДУ, 1991.

6.                          Побєдоносцев Г.А. Вдосконалюємо систему виховання. М.: Вища школа, 1989.

7.                          Самоухіна Н.В. Психологія і педагогіка в професійній діяльності. - М.: Вища школа, 1993.

8.                          Сухомлинський В.А. Як виховати справжню людину. - Київ, 1978.

9.                          Маргуліс Є.Д. Колективна діяльність учнів. - К.: Вища школа, 1990.

Науково-методичний центр професійно-технічної освіти 

РЕФЕРАТ на тему:

Мета, завдання, принципи та зміст виховання учнівської молоді

Виконав:        слухач КПК,

майстер в/н Секретар керівника, адміністратор, діловод

 ПТНЗ ЧПЛСП

Чосик А. М.

Керівник:

Ворона Ю. В.

Хмельницький - 2015

ПЛАН

Вступ ………………………………………………………………………………….. 3

Основна частина

Мета та завдання виховання ………………………………………………………… 5

Принципи виховання ……………………………………………………………….. 6

Зміст виховання ……………………………………………………………………… 9

Виховання у ПТНЗ …………………………………………………………………. 16

Висновки …………………………………………………………………………… 20

Список використаних джерел та літератури ……………………………………. 22

ВСТУП

Морально-духовне становлення учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки, сформульовані у: Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, міжнародній Конвенції про права дитини”. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому і професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції нашої держави у європейський простір.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки і психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. В сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою виховання є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов’язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціально-економічного положення громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем патріотичної та учнівської молоді, освітні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб’єктів виховного впливу, набули узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи різних рівнів, спрямовані на активізацію моральної позиції учнівської молоді, виховання в них творчого ставлення до життя.

         В Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта вихованих впливів. На зміну йому приходить розуміння виховання як процесу залучення особистості до створеної людством системи цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.

1. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1. Мета та завдання виховання

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, орієнтуватися у своїх обов’язках і правах, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

Мета виховання конкретизується у системі таких виховних завдань:

-         забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

-         реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на “усередненого” вихованця;

-         сприяння набуттю  учнівської  молоддю соціального досвіду, успадкуванню нею духовних надбань українського народу;

-         виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;

-         формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;

-         забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих

-         виховання правової культури, поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

-         культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, зв’язку з природою, поваги до жінки, толерантності;

-         формування почуття господаря: господарської відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;

-         охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;

-         забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

-         формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;

-         спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадянський діяльності.

1.2. Принципи виховання

 Основними принципами виховання є:

 Принцип національної спрямованості виховання передбачає формування в  учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися своєю приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави.

Принцип культуровідповідності. Базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець і педагог стикаються з проблемами розв’язання яких вимагає творчого підходу. Проблематизація моральної культури є джерелом особистісного розвитку молоді, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчій процес, спрямований на формування базової культури особистості.

         Принцип гуманізації виховного процесу означає, що викладач  зосереджує свою увагу на учневі як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби учня  (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів.

Принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Учасники виховного процесу виступають повноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Викладач уникає жорстких приписів, не ставиться до учня як до пасивного об’єкта своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну творчість та індивідуальність.

Принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності учнівської молоді; здійснюється в різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Викладач  орієнтує виховний процес на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця; створює умови для досягнення життєвого успіху особистості; розвитку його індивідуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення все нових, соціально значущих задумів.

Принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожного учня своєрідно і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватися індивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, відповідальної поведінки.

Принцип життєвої смислотворчої самодіяльності. Передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який вміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

Принцип полікультурності  передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань; здатності диференціювати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської.

Принцип технологізації. Виховний процес передбачає послідовні науково-обґрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії учнів, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності і гарантує позитивну розвивальну динаміку.

Принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес. Задачі виховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і передбачають формування в учнів  готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципу є: взаємозв’язок виховних задач і задач соціального розвитку демократичного суспільства; координація взаємодії соціальних інститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтація педагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахування його найрізноманітніших чинників.

Принцип превентивності. Виховні впливи держави, усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки  учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому має забезпечуватися система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів, та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

Вказані принципи складають певну систему, кожний входить до неї важливою складовою, взаємопов’язаний з іншими. Їх органічне поєднання виступає запорукою ефективного виховного процесу.

1.3. Зміст виховання

Сучасний зміст виховання в Україні складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості – вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства - саморозвиток особистості має здійснюватися на моральній основі; держави, нації – діти мають зростати стали національно свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків.

Патріотизм є виявом особистості любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуттям своєї належності до України, усвідомленням спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння української мовою. Національна самосвідомість включає: особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією. Розвинена правосвідомість – виявляється в усвідомленні особистістю своїх прав, свобод, обов’язків, свідомому ставленні до законів та державної влади. Політична культура включає формування політичної компетентності, лояльного й водночас вимогливого ставлення громадян до держави, її установ, органів влади, здатність брати активну у політичному житті України. Культура міжетнічних відносин передбачає наявність в дітей та учнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів; толерантне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різними етнічним та релігійними групами заради соціального миру.

Реалізація мети і завдань виховання ціннісного ставлення до суспільства і держави передбачає орієнтацію на особистість як прогресивну систему ціннісних стосунків.

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості, жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає єдність моральної свідомості та поведінки, єдності слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

         Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовою сформованості в  учнівської молоді активної життєвої позиції і передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил.

Ціннісне ставлення до свого фізичного “Я” характеризує вміння особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, швидке відновлення сил після фізичного навантаження, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров’я, турботу про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок, вольові риси особистості.

         Важливою складовою змісту виховання особистості є розвиток ціннісного ставлення до праці, яке передбачає усвідомлення  учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу у трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємливості; розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовність до творчої діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації в умовах ринкових відносин, сформованість працелюбності і мобільності як базових якостей особистості.

         Трудове виховання є системою виховних впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами наукової організації праці, умінням визначати мету, розробляти реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально розподіляти сили і засоби з метою досягнення бажаного результату з мінімальними витратами, аналізувати процес і результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи.

1.4. Виховання у професійно-технічних навчальних закладах

Професійно-технічна освіта забезпечує реалізацію потреб молоді в оволодінні робітничими та обслуговуючими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до інтересів, здібностей, нахилів, стану здоров’я кожної молодої людини; виховує молодих громадян нової формації, які володіють професією, є конкурентноспроможними на ринку праці та оснащені знаннями, вміннями, ціннісними орієнтаціями, необхідними для відповідальної та компетентної участі в житті країни.

         Складовою цілісного освітнього процесу у професійних навчальних закладах є професійне виховання, яке є основою формування і розвитку професійної культури учнів, їх підготовки до активної професійної діяльності та суспільного життя. З огляду на прагнення України інтегруватися у європейський ринок праці метою професійного виховання стає формування особистості фахівця, розвиток його професійних якостей: потреби в продуктивній праці, поваги до людей праці, професійної етики, комунікативності, мобільності, здатності працювати “в команді”; особистої ерудиції, здорової амбітності, професійної компетентності, культури праці, відповідальності, почуття власної гідності, творчої професійної спрямованості, підприємливості й самодостатності.

         До компонентного складу професійного виховання відносяться також формування мотивів професійної діяльності на основі переходу соціальних і професійних вимог у систему ціннісних орієнтацій та активності особистості; формування професійного обов’язку, свідомого ставлення до вимог і моральних засад, що висуваються суспільством. В умовах сучасної України професійне виховання стає провідною ланкою в системі професійної підготовки і формування професійної свідомості майбутніх фахівців.

Основними напрямами виховної діяльності закладів профтехосвіти є:

-         модернізація матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу всіх типів професійно-технічних навчальних закладів;

-         інтелектуалізація професійно-технічної освіти, врахування наукових досягнень в різних галузях економіки, еколого-культурологічний підхід до її здійснення;

-         розвиток творчих можливостей і здібностей учнів;

-         формування в учнівських колективах ПТНЗ престижності праці, підвищення ролі робітничих професій, розуміння їхнього значення в особистісному та соціально-економічному розвитку держави;

-         збереження національної культури, традицій та звичаїв усіх національностей, що населяють Україну, підтримка почуття національної самосвідомості у поєднанні з розумінням місця і ролі свого народу і країни в розвитку світової культури;

-         створення умов для формування моральної свідомості, громадянської позиції, виховання патріотизму майбутніх фахівців;

-         розвиток культури міжетнічних і міжособистісних стосунків учнів.

         На сучасному етапі розвитку професійної освіти увага керівних органів, педагогічних колективів спрямовується на:

-         розвиток демократичного та толерантного стилю керівництва виховним процесом; підвищення соціального статусу виховання в системі професійної освіти;

-         забезпечення взаємодії професійної освіти та виховання з усіма соціальними інститутами, відповідальними за виховання людини;

-         посилення взаємозв’язку сім’ї та педагогічних колективів професійно- технічних навчальних закладів;

-         активне впровадження новітніх виховних форм і методів у педагогічну практику;

-         створення системи психолого-педагогічної і медико-соціальної адаптації та реабілітації учнівської молоді;

-         сприяння розвитку системи учнівського самоврядування, самодіяльної технічної та художньої творчості, створення різноманітних громадських учнівських об’єднань;

-         профілактику та подолання негативних явищ в учнівському середовищі;

-         гуманізацію взаємин суб’єктів навчально-виховного процесу; розвиток учнів за інтересами, забезпечення їхніх потреб в особистісній та професійній самореалізації.

ВИСНОВКИ

Сьогодні в умовах величезних змін у соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання. Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі — це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту. До провідних завдань  виховання належать:

-         формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;

-         забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

-         формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

-         прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

-         виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

-         утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;

-         формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;

-         забезпечення повноцінного фізичного розвитку молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;

-         виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

-         формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

-         формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

-         розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

-         формування в молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996.

2. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К., 1994.

3. Закон України "Про освіту". — К., 1991.

4. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук З. О. Основи національного виховання. — Умань, 1993.

5. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

6. Бех І., Чорна К. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді //Світ виховання. – 1(20). - 2007. – С.23-34.

7. Концепція розвитку професійно-технічної освіти в Україні на період до 2014 р.

8. Національна доктрина розвитку освіти //Книга класного керівника: Довідково-методичне видання /Упоряд.. С.В.Кириленко, Н.І.Косарєва. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. - 560 с. - С.189-202.

9. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні //Книга класного керівника: Довідково-методичне видання /Упоряд. С.В.Кириленко, Н.І.Косарєва. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. - 560 с. - С.288-327.

Науково-методичний центр професійно-технічної освіти 

Курсова  робота

на тему:

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Виконав:        слухач КПК,

майстер в/н (секретар керівника, діловод, адміністратор) ПТНЗ ЧПЛСП

 Чосик Алєся Миколаївна

Керівник: Ворона Юлія Володимирівна

Хмельницький – 2015

ПЛАН

ВСТУП                                                                                                    3
1.  ОСНОВНА ЧАСТИНА                                                                     
1.1.         Розвиток творчих здібностей                                                        5
1.2.         Сутність творчості                                                                          6
1.3.         Характеристика творчої особистості                                             7      
1.4.         Соціальне дослідження                                                                  13
1.5.         Етапи творчого розвитку                                                              19

ВИСНОВКИ                                                                                           24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ                  26

ДОДАТКИ                                                                                             27

ВСТУП

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектизація праці, швидка зміна техніки і технології в усьому світі – все це обумовлює необхідність формування учня професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ) як творчої особистості, розвитку його творчих можливостей, підготовки до плідної продуктивної праці.

Саме тому нова стратегія професійно-технічної освіти (ПТО)  в цих умовах викликала потребу у підготовці конкурентоспроможних на ринку праці кваліфікованих, творчих робітників.

Питання розвитку творчої особистості набуває особливої ваги в умовах зміцнення та вдосконалення української державності, що зумовлює необхідність підвищення інтелектуального та культурного потенціалу суспільства та вдосконалення всіх ланок навчально-виховного процесу.

Здатність до творчості є однією з найбільш важливих умов для успішного самовираження особистості її всебічної самореалізації та адаптації в сучасному світі. Саме тому забезпечення творчого розвитку особистості є найважливішим завданням всіх світових освітніх систем. Так в Державній національній програмі «Освіта» («Україна 21 століття») одним із стратегічних завдань окреслено створення умов для формування освіченої, творчої особистості громадянина, реалізації та самореалізації його природних задатків і можливостей в освітньому просторі.

Проте, як свідчить проведений аналіз, в сучасних освітніх інститутах (школах, ПТНЗ, інститутах) питома вага часу, що відводиться на творчу діяльність учнів, дуже мала. Так, частка часу на творчі ситуації (вирішення творчих завдань, навчальних проблем, дискусії та інше) в реальній педагогічній практиці складає: в школі – 0,5, в ПТНЗ – 0,2, а в інститутах – біля 5 відсотків.

За соціологічними дослідженнями, які були проведені В.А. Козаковим серед студентів виявлено конформних особистостей 65%, консервативних 75%, тих, хто недооцінює свої можливості та принижує свою компетентність – 70%, самостійних – лише 15-25% студентів. Можна прогнозувати, що такі, або ще гірші показники, характеризують і учнів ПТНЗ.

1.     ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1.         Розвиток творчих здібностей

В цілому, існуючий стан з розвитком творчості в учнів ПТНЗ пов’язаний з тією командно-адміністративною авторитарною системою, в якій людина була «гвинтиком», і як наслідок її –  недоліки в самій системі освіти, що суттєво ускладнюють розвиток творчих здібностей учнів. Нижче розглянемо їх.

Авторитарна педагогіка, яка характеризується грубим деспотизмом, пригнобленням учня, передбаченням того, що без примушення неможливо залучити учнів до праці. Вона формує часто навчену безпорадність, конформізм, тому можна не дивуватися соціальній та інтелектуальній пасивності учнів.

Валовий підхід у підготовці фахівців –  ігнорування особистості. А відомо, що масове, уніфіковане навчання не тільки не розвиває індивідуальні здібності людини (включаючи і творчі), але й гальмує їх розвиток, навіть блокує їх.

Пасивна педагогіка. Майже 99% часу в навчальному процесі складають споглядальні процеси. Освітній інститут скоріше декларує, ніж сприяє розвитку творчих здібностей учнів. Він виховує учнів, звичних до відсутності творчої напруги у навчальній діяльності, породжує своєрідне інтелектуальне утримання.

Учень в освітній системі сприймається як об'єкт, від якого майже нічого не залежить. Все залежить тільки від діяльності викладача, майстра. Учень не суб'єкт, а «реактивний пристрій», який керується зовні. В цій системі не залишається місця та часу для розвиту різних форм самовиховання та творчості.

Певна невідповідність структури та змісту навчання реальній практичній діяльності фахівців. Перевантаження змісту навчання, ігнорування психолого-фізіологічними рекомендаціями стосовно засвоєння учнями навчального матеріалу. Тому й не дивно, що учні нерідко використовують такий «нелюдський алгоритм навчання»: зазубрив –  здав –  забув.

Існуюча школа монологу не дає змогу інтенсивно розвиватися учням, реалізувати звернену мову – каталізатор мислення, навчитися спілкуватися, самостійно вирішувати складні завдання, які зараз виникають перед людиною.

Школа пам'яті, в якій існує стійка ілюзія, що кількість знань збільшує інтелект. В такій школі дуже мало часу витрачається на творчі операції. Тому й не дивно, що в ній існують такі визначення учня: «учень – це пам'ять учня», «учень – магнітофонна плівка» та інші.

Недостатня розробленість всебічної системи мотивації навчання. Воно й не дивно, тому що головний принцип авторитарної педагогіки: не мотивувати, а примусити учнів вчитися.

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок про необхідність розробки певних педагогічних засад для розвитку творчих здібностей особистості учнів.

Звичайно, займаючись розвитком творчості учнів, викладачам, майстрам доцільно розібратися з основними поняттями в сфері творчості та їх сутністю.

1.2. Сутність творчості

Творчість – це один з видів людської діяльності, спрямований на розв’язання протиріччя (рішення творчої задачі), для якого необхідні об'єктивні (соціальні, матеріальні) і суб'єктивні особистісні умови (знання, уміння, творчі здібності), результат якої має новизну й оригінальність, особисту і соціальну значимість, а також прогресивність.

Слово «творчість» походить від слова «творити», і в загальному сенсі воно означає шукати, створювати щось таке, що не зустрічалось в минулому – індивідуальному або соціальному.

Характерними рисами творчості є:

    наявність протиріччя проблемної ситуації чи творчої задачі;

    соціальна й особиста значимість і прогресивність, тобто вона вносить вклад у розвиток суспільства й особистості (антисоціальна діяльність, навіть у її самій винахідливій формі – це не творчість, а варварство);

    позитивна мотивації особистості;

    новизна й оригінальність процесу чи результату.

Отже творчість включає в себе три складові: новизну, цінність отриманих результатів, високий рівень мотивації.

В цілому, кожна особистість здатна до творчості, в ній вона розкривається з найбільшою повнотою.

Творчий акт – це по суті оптимально глибока реалізація індивідуальності. Здібності до творчості , тобто здібності до створення нового, мають індивідуальний характер, вони настілки різні, наскільки різні види людської діяльності.

Це також підтверджується відомим психологом Л.С. Виготським, який писав: «Звичайно, найвищий вияв творчості і досі доступний лише не багатьом представникам людства, але у повсякденному житті, що оточує нас, творчість є необхідною умовою існування, і все що виходить за межі рутини і в чому міститься хоча б йота нового, зобов’язане своїм походженням творчості людини».

Звичайно творчість виявляється в діяльності особистості, якою називають творчою.

1.3.         Характеристика творчої особистості

Творча особистість – це такий тип особистості, для якої характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, що виявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей, що дозволяють їй досягти прогресивних, соціально й особисто значимих творчих результатів в одному чи декількох видах діяльності. Найчастіше творча особистість досягає успіху в одному якому-небудь виді діяльності, наприклад, музиці, спорті, математиці і т.д. Але історія знає чимало прикладів високих творчих досягнень у декількох і навіть багатьох областях людської діяльності (Т. Шевченко, М. Ломоносов, Леонардо да Вінчі). У зв'язку з цим правомірно говорити про всебічний розвиток творчої особистості.

Всебічно розвита творча особистість – це такий тип творчої особистості, для якої характерний творчий стиль життєдіяльності, тобто для такого типу особистості характерні стійкі прояви високого рівня потреб, установок, ціннісної орієнтації, схильностей, творчих здібностей, властивостей характеру, що забезпечують особистості високі рівні творчих результатів у всіх основних видах її життєдіяльності.

Така особистість має певні здібності. Розглянемо їх.

Творчі здібності особистості – це синтез властивостей і особливостей особистості, що характеризують ступінь її відповідності вимогам визначеного виду творчої діяльності й обумовлюють рівень її результативності.

На основі аналізу вітчизняного і закордонного досвіду вивчення творчих здібностей особистості можна виокремити їх складові.

До складових творчих здібностей особистості відносяться наступні:

           мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості;

           інтелектуально-логічні здібності особистості;

           інтелектуально-евристичні здібності особистості;

           світоглядні властивості (якості) особистості;

           моральні властивості (якості) особистості;

           здатність особистості до самоврядування в творчій діяльності;

           творчі, комунікативно-творчі здібності особистості;

           індивідуальні особливості особистості, що сприяють успішності навчально-творчої діяльності.

В цілому в багатьох країнах спостерігається спрямованість навчання на розвиток творчості учнів.

Так в США ще в 1982р. були розроблені програми, які найбільш повно реалізовували це завдання.

Основні принципи побудови цих програм включають в себе:

           глобальний, ґрунтовний характер тем та проблем для вивчення;

           міждисциплінарність змісту навчання;

           інтеграція тем та проблем, що відносяться до різних областей знань, шляхом встановлення внутрішніх взаємозв’язків та взаємозалежностей змістового характеру;

           насиченість змісту навчання;

           побудова змісту навчання на задачах “відкритого” типу, що не мають єдиного та кінцевого рішення.

Зміст навчання, що визначається з урахуванням цих вимог, дозволяє вирішувати проблему індивідуалізації та відкриває великі можливості для розвитку творчості учнів.

Основна мета цих програм полягає в наступному:

    забезпечувати самостійність учнів в навчанні;

    розвивати методи та навички дослідницької роботи;

    розвивати творче мислення;

    заохочувати та стимулювати висунення нових ідей, що знищують звичні стереотипи на загальноприйняті погляди;

    розвивати самопізнання та саморозуміння, виховувати в учнів повагу до індивідуальних особливостей кожної людини;

    навчати учнів оцінювати результати роботи за допомогою відповідних критеріїв, заохочувати оцінювання роботи самими учнями.

В цілому дослідники виділяють такі умови, що стимулюють розвиток творчості:

                ситуація незавершеності або відкритості, на відміну від жорстко заданих та суворо регламентованих;

                дозвіл та заохочення на необмеженість запитань;

                створення та розробка прийомів, стратегій, інструментів, предметів для наступної діяльності;

                стимулювання відповідальності та незалежності;

                акцент на самостійних розробках, спостереженнях, почуттях, узагальненнях, співставленнях;

                увага до інтересів учнів з боку батьків, педагогів, оточуючих;

                створення доброзичливих відносин з учнями.

В.О. Сухомлинський наголошував, що робота викладача – це творчість, а не буденне заштовхування в учнів знань. Покликання педагога він бачив у тому, щоб учень вчився не заради оцінки, а мав потяг до знань, до чогось нового, до творчості. Саме тому педагог не повинен нав’язувати учню виконання певних творчих завдань, а повинен прагнути викликати у нього потребу в творчому самовираженні, тобто бути фасалітатором. Для цього педагог спеціальним чином організує взаємодію з учнем. Вона включає в себе:

      відсутність критики невдалих творчих спроб;

      можливість для учня вибору та самостійної постановки задачі;

      врахування інтересів учня;

      підтримка творчої ініціативи;

      безумовне позитивне відношення до учня;

      емоційний контакт з учнем.

Така поведінка викладача, майстра дозволяє створити в учнів в процесі навчання внутрішню мотивацію, що сприяє творчому самовираженню та розвитку їх творчості.

Проте дослідження, проведені в багатьох навчальних закладах, свідчать, що навіть той інтелектуальний потенціал, з яким молодь приходить у навчальні заклади, використовується і розвивається недостатньо. Для частини учнів можна говорити про деяку своєрідну пізнавальну інфантильність. Вона виявляється у відношенні до навчання як до поверхневого засвоєння лише системи знань, необхідних для закінчення навчального закладу. При цьому в такої частини учнів відсутні бажання вчитися в міру своїх можливостей. Це, так звані, «здатні ледарі», що вчаться, не реалізуючи в повному обсязі своїх здібностей і задовольняються «прожитковим» мінімумом, що дозволяє здати іспити.

В цілому, при реалізації будь-якої умови або чинника, що впливають на перебіг творчої діяльності учнів (без їх врахування творчість не буде розвиватися), можуть бути двох видів: ситуативні і особистісні.

До ситуативних чинників, що негативно впливають на творчі можливості людини, відносяться: обмеження часу; стан стресу; стан підвищеної тривожності; бажання швидко знайти рішення; дуже сильна або дуже слабка мотивація; наявність фіксованої установки на конкретний результат; страх; підвищена самоцензура, спосіб пред'явлення умов задачі, провокуючий невірний шлях рішення тощо.

До особистісних чинників, що негативно впливають на процес творчості, відносять: конформізм; невпевненість в собі, а також дуже сильну упевненість (самовпевненість); емоційну пригніченість і стійке домінування негативних емоцій; песимізм, уникнення ризикованої поведінки; домінування мотивації уникнення над мотивацією прагнення до успіху; високу тривожність, сильні механізми особового захисту; жорсткі стереотипи, поклоніння авторитетам тощо.

Серед особистісних рис, що сприяють розвитку творчості, виділяють наступні:

    упевненість в своїх силах, оптимізм;

    висока самооцінка;

    самостійність;

    здатність до критичного аналізу;

    здатність правильно формулювати проблему;

    схильність до ризику;

    відсутність боязні показатися дивним і незвичайним;

    відсутність конформності;

    толерантність, терпимість до ідей інших людей;

    образність мислення;

    концентрація уваги.

Крім того, творчість є властивістю, яка актуалізується лише тоді, коли це дозволяє оточуюче середовище. В повсякденному житті досить часто відбувається пригнічення творчих властивостей індивідуума. Це може бути пояснене тим, що творчість передбачає незалежну поведінку, створення унікального, в той час як соціум зацікавлений у внутрішній стабільності та безперервному відтворенні існуючих форм відношень, продуктів тощо. Тому формування творчості можливе лише в спеціально організованому середовищі, в якому створені певні умови.

В цілому, настанова на творче навчання вимагає живого зв’язку між гнучкими людськими можливостями та вимогами й потребами світу, що постійно змінюється. Саме тому знання й розуміння сучасної культури повинні досягатися не через зазубрення певних фактів чи жадібне накопичення інформації, а при творчій взаємодії суб’єктів навчального процесу. В ньому викладач – це організатор та ініціатор, який бачить в учнях не тільки тих, хто навчається, але й мислителів, що в повній мірі використовують власну інтуїцію.

Творче навчання виникає зі взаємного обміну між учнями та викладачами (і тут повинен переважати діалог, а не монолог, в якому вирішуються певні проблеми). Проте без розвитку самосвідомості та самовпевненості, віри у власні сили, оптимізму учень буде боятися пізнання та відчувати страх перед новими проблемами. Замість того, щоб розвивати свої творчі можливості, він через конформізм буде з ним боротися.

На основі вище проведеного аналізу, в якості педагогічних засад для створення умов розвитку творчості учнів доцільно використовувати:

      педагогіку співробітництва;

      педагогіку оптимізму і успіху;

      проблемне навчання;

      діалог як форму творчої діяльності;

      рефлексивну позицію викладачів і учнів у навчальному процесі;

      евристичні методи навчально-творчої діяльності;

      самостійну робота учнів, як ефективний засіб розвитку творчості.

Викладачу, майстру необхідно усвідомити цінність розвитку творчості учнів, яка основана на гуманних принципах:

      бачити в учневі самоцінну та унікальну особистість;

      вважати головною точкою опори в педагогічній діяльності досягнення

      учнем успіху;

      усвідомити великий творчий потенціал учня і сприяти його

      самоактуалізації;

      демонструвати довіру до учня з самого початку і на протязі всього

      навчання;

      визнавати та поважати внутрішню мотивацію поведінки та діяльності

      учня;

      бути не носієм «істини в останній інстанції», не ревізором, а старшим

      товаришем;

      бути доступним для кожного учня;

      виявляти активність у взаємодії, не бути «стороннім спостерігачем»;

      виявляти відкрито свої почуття, переживання;

      розвивати здібність відчувати емоційний настрій навчальної групи, бути «психологічним камертоном».

1.4.         Соціальне дослідження

Для перевірки наявності вищевикладених умов в навчальному процесі ПТНЗ було проведено соціологічне дослідження.

Обсяг вибіркової сукупності склав 50 респондентів (учнів ЧПЛСП). Анкетування учнів проведено на базі Чернівецького професійного ліцею сфери послуг.

В соціологічному дослідженні приймали участь учні 2 та 3 курсів, як такі, в яких вже сформована власна оцінка умов навчання в ПТНЗ.

Узагальнені результати соціологічних досліджень приведені в таблиці № 1.

міжособистісна, а не формально-рольова взаємодія;

створення психологічної атмосфери взаємної поваги і моральної рівності

перехід від авторитарності до співробітництва.

В якості індикатора для виявлення цієї умови використані такі запитання і відповідні узагальнені відповіді в відсотках: Чи є для вас викладачі старшими товаришами, до яких можна звернутися по будь-якому питанню (так 30, ні – 15)?  Чи часто викладачі радяться з вами, враховують вашу думку (так - 26, ні – 11)? Чи можете ви критикувати судження викладача (так – 11, ні – 23)?  Чи часто викладач цікавиться вашим життям, проблемами (так – 15, ні – 18)?

Аналіз відповідей учнів свідчить, що більша половина з них задоволена психолого-педагогічними умовами навчально-виховного процесу. В цьому аспекті певним чином відрізняться відповідь на питання, на яке 70% учнів відповіли позитивно та 25% учнів не вважають своїх викладачів старшими товаришами.

В цілому, стосовно педагогіки співробітництва можна зробити висновок, що вона в ЧПЛСП реалізовується на достатньому рівні, що позитивно впливає на розвиток творчості учнів

Педагогіка оптимізму і успіху. Надання учням радості праці, радості успіху у навчанні, збудження в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності, віри в себе — це важливе завдання викладача. І лише в таких умовах можуть розвиватися творчі здібності учнів. Головна особливість творчої людини – це віра в власні сили та в свої можливості. Як тільки людина повірить в це – в неї звільнюється творче начало. І його ніхто потім не може заглушити.

Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психологічне самопочуття учня. Адже успіх - спусковий механізмом подальшого творчого руху особистості.

В якості індикатора для виявлення цієї умови використовувались такі запитання і відповідні узагальнені відповіді в відсотках: Чи часто викладач критикує вас, негативно оцінює (так – 6, ні – 32)?  Чи хочеться вам під час навчання уникнути невдачі, негативної оцінки (так – 37, ні – 5)?

Відповіді більшості учнів свідчать про те, що викладачі на своїх уроках ставляться до учнів із розумінням і роблять правдиве оцінювання. Звичайно це сприяє розвитку творчості учнів.

85% опитуваних учнів бажають уникнути невдачі, що характеризує їх тривожність, невпевненість, низьку самооцінку, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами. Уникнення невдач стає суттєвою перешкодою на шляху до творчості навіть при великому інтелектуальному потенціалу. Саме тому перед викладачем повстає завдання виховання творчої особистості в цілому, а не тільки формування окремих розумових процесів.

Отже потенційні можливості стосовно реалізації педагогіки оптимізму та успіху в навчальному процесі ЧПЛСП дуже великі. І вони являються тим резервом, який можна використати для розвитку творчості учнів.

Проблемне навчання. Процес творчості – це перш за все відкриття нового: нових об’єктів, нових знань, нових методів їх вирішення. У зв’язку з цим проблемне навчання як творчий процес – це вирішення нестандартних навчальних задач нестандартними методами. Проблемним навчанням можна назвати навчання по вирішенню нестандартних задач, в ході якого учні засвоюють нові знання, уміння й навички.

В якості індикатора для виявлення цієї умови доцільно використати таке запитання: Чи часто на заняттях виникають проблеми, які зацікавили вас і є бажання в них розібратися (так – 14, ні – 23) ?

Як бачимо відповіді майже половини учнів засвідчують те, що проблемність у навчанні викладачами реалізується рідко. А це звичайно не спонукає учнів до напруженої інтелектуальної, творчої праці.

Діалог як форма творчої діяльності. Здатність викладача організовувати спілкування є основою продуктивної, творчої діяльності учнів. Спілкування стимулює творчий процес. Дослідники не без підстав вважають, що 99% конструктивних ідей виникають подібно до електричної іскри при контакті з думками інших людей, а решта (1%) – це ідеї, народжені у хвилини натхненнями, які з’являються кружним шляхом, але з того ж джерела.

В якості індикатора для виявлення цієї умови доцільно використати таке запитання і відповідну узагальнену відповідь в відсотках: Чи часто ви спілкуєтесь з викладачем в процесі навчання (так - 34, ні – 7)?

Отже відповіді більшості учнів свідчать про те, що в навчальному процесі переважає діалог, який сприяє, як розвитку творчості учнів так і зверненій мові, як каталізатору мислення та розвитку творчості.

Рефлексивна позиція викладачів і учнів у навчальному процесі.

Основними показниками прояву рефлексії особистості є:

По-перше, це критичність мислення. Ця якість особистості тепер стає соціально значимою і формується в навчальних ситуаціях, які потребують рецензування, оцінки, висловлення своєї думки. Проте проблеми з багатоваріантними рішеннями завжди потребують попередньої оцінки і досить рідко зустрічаються у традиційному навчанні. Але, якщо викладач дотримується авторитарного стилю, цілком упевнений тільки у власній точці зору, не залишає місця для сумнівів, то критичність мислення як передумова рефлексивної позиції особистості не формується.

Другий показник рефлексивної позиції – це прагнення учня до доказу, до обґрунтування своєї позиції, до дискусії. Звичайно, формування цієї потреби вимагає аналогічних характеристик викладацької діяльності.

Якщо викладач замість логічного обґрунтування, доказу, використовує тільки одну декларацію, то малоймовірно, що вказане уміння буде ефективно використане учнями.

Третій показник, який характеризує рефлексивну позицію – це здатність і прагнення учнів ставити питання.

В якості індикатора для виявлення цієї умови доцільно використати такі запитання і відповідні узагальнені відповіді в відсотках : Чи часто ви вступаєте в дискусію (так - 14, ні – 20)? 13. Чи часто ви задаєте питання викладачу (так – 18. ні – 25)?

Отже відповіді більше половини учнів свідчать про те, що в навчальному процесі існують умови, які не сприяють реалізації рефлексії учнів, а значить і розвитку їх творчості.

Евристичні методи навчально-творчої діяльності. В цілому, евристичні методи навчально-творчої діяльності – це система евристичних правил діяльності педагога і діяльності учня, розроблених з урахуванням закономірностей і принципів педагогічного керування і самокерування особистості з метою розвитку інтуїтивних процедур діяльності учнів у рішенні творчих задач.

В якості індикатора для виявлення цієї умови доцільно використати такі запитання і відповідні узагальнені відповіді в відсотках: Чи часто створюються на заняттях ситуації, коли ви можете не боячись висловити свою інтуїтивну думку (так – 21, ні – 19)?  Чи відчуваєте ви, що разом з викладачем шукаєте вирішення певних проблем (так – 29, ні – 11)?

Отже відповіді більше 60% учнів свідчать про те, що в навчальному процесі існують умови, які сприяють розвитку інтуїції учнів.

Самостійна робота учнів. Педагогічна практика свідчить про те, що тільки знання, придбані самостійною працею, роблять випускника фахівцем, здатним творчо вирішувати професійні задачі та морально-етичні проблеми. В якості індикатора для виявлення цієї умови доцільно використати таке запитання і відповідну узагальнену відповідь в відсотках: Чи хочеться вам більше самостійності в процесі навчання (так – 11, ні – 28)?

Отже відповіді 50% учнів свідчать про їх не бажання до більшої самостійності в навчальному процесі.

В результаті проведених досліджень (анкетування 50 респондентів – учнів ПТНЗ) установлено, що в навчальному процесі ЧПЛСП на достатньому рівні реалізуються необхідні педагогічні умови для розвитку творчості учнів). Відповіді біля 75% учнів підтверджують цей висновок.

Вкрай високий відсоток (85%) опитуваних учнів, які схильні до уникнення невдачі, що характеризує їх тривожність, невпевненість, низьку самооцінку, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами. Уникнення невдач стає суттєвою перешкодою на шляху до творчості навіть при великому інтелектуальному потенціалі. В цілому, подоланню цього недоліку буде сприяти реалізація в навчальному процесі педагогіки оптимізму та успіху, педагогіки співробітництва, а також «Концепції виховання дітей та молоді, у національній системі освіти», яка передбачає активність, самодіяльність, творчу ініціативу молоді, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення

Проведення навчального процесу ПТНЗ з використанням педагогіки співробітництва; педагогіки оптимізму і успіху; проблемності навчання; діалогу як форми творчої діяльності; рефлексивної позиції викладачів і учнів у навчальному процесі; евристичних методів навчально-творчої діяльності; більшої самостійної діяльності учнів буде сприяти розвитку їх творчості.

1.5.         Етапи творчого процесу

Творчий процес як дидактичний можна поділити на п’ять етапів:

1.                Пошук проблем. Учень шукає проблему або усвідомлює наявність проблеми чи перешкоди.

2.                Заглиблення або підготовка. Учень зосереджується на проблемі і заглиблюється в неї, збираючи інформацію і об’єднуючи дані, які мають з нею зв’язок, а також висуває гіпотези, не оцінюючи їх попередньо.

3.                Інкубація. Після збору доступної інформації учень аналізує її, замислюється над зібраним матеріалом; його підсвідомість намагається  укласти факти в нові розв’язки (зразки).

4.                Усвідомлення або осяяння (“інсайт”). Часто в найменш відповідний момент з’являється інша думка. Своїми роздумами учень повинен поділитися з іншими, залучаючи їх до дискусії.

5.                Верифікація і застосування. Шляхом логічних роздумів або  експерименту учень доводить, що його ідея може вирішити проблему.

Розвиток творчих здібностей учнів можливий, на мою думку, за умови дотримання певних принципів та врахування необхідних компонентів. З цією метою мною була розроблена модель розвитку творчих здібностей. (див. Рис. 1). Крім того, вільна атмосфера на уроці, відсутність авторитарності, почуття довіри та поваги до учнів з боку викладача, майстра в\н, високий рівень пізнавальних інтересів серед учнівського колективу, використання ігрових технологій та інтерактивних методів навчання, виконання суб'єктивно-творчих вправ, урахування інтересів та можливостей кожного учня безумовно стануть суттєвими допоміжними розвитку креативності.

Відомим є той факт, що в основі розвитку обдарованої особистості лежить розвиток її здібностей. На певному рівні сформованості здібностей до тієї чи іншої діяльності виникають і починають розвиватися творчі здібності. Поряд із стандартними завданнями учням слід пропонувати такі, які вимагають креативного мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості. У зв'язку з цим однією з важливих умов забезпечення розвитку творчих задатків учнів є використання інтерактивних методів та технологій творчого спрямування. Упевнена, що творчі завдання допомагають викладачу, майстру в\н розвинути в учнів пізнавальні процеси – пам’ять, увагу, уяву, логічне мислення. Усі завдання творчого характеру розраховані на пошукову діяльність учнів, креативне застосування набутих знань, сприяють розвитку гнучкості й широти мислення.

Проблема цілеспрямованої підготовки до творчої діяльності учнів складна і багатогранна. Це обумовлено тим, що творча діяльність пов'язана з багатьма сторонами навчального процесу, виступаючи одночасно як мета (у плані формування особистості), і як результат, обумовлений певним способом організації навчальної діяльності учнів, та як засіб підвищення ефективності процесу навчання. Викладачі, майстри в\н у своїй роботі використовують методи та технології, які допомагають їм виявляти індивідуальні особливості учнів, намічати перспективи подальшого розвитку творчого потенціалу кожного учня, робити навчання більш захоплюючим та цікавим. На уроках  виробничого навчання мною активно використовуються різні форми організації навчальної діяльності нестандартного типу (див. табл. 2).

Уроки  виробничого навчання, мабуть, як ніякі інші, відкривають можливості для розвитку креативних здібностей. Стратегічним принципом розвиваючого навчання, що випливає з об'єктивної закономірності засвоєння знань і вмінь. Цілком погоджуємося з думкою відомого німецького поета, прозаїка Й. Гете, що – діти тим талановитіші та розумніші, чим більше можливостей бути талановитішими й розумнішими ми їм надаємо. Якщо ви ставитесь до учня, як до індивідуальної особистості – ви підносите його на ту висоту, на якій ви  хотіли б його побачити. Переконана, що на уроках виробничого навчання необхідно розвивати творчу активність учнів, а також стимулювати розвиток особистості учня та прагнення до творчості.

Уроки виробничого навчання насамперед вимагають атмосфери креативності, оскільки акт осягнення мистецтва немислимий без особистісного включення, без творчої спрямованості.

До найцікавіших методів, на мою думку, варто віднести: мозкову атаку, метод випадків, метаплан.

Мозкова атака, яку також називають творчою дискусією, полягає в колективному пошуку вирішення поставленої проблеми. При мозковій атаці створюються умови, які заохочують учнів висувати сміливі, відверті думки (інтуїтивне вирішення проблем), активізують процес мислення. Метод випадків називають також методом подій. Він полягає в аналізі, а пізніше – дискусії на тему представленого викладачем, майстром в\н опису подій (випадку) – проблемної ситуації, взятої з практики. Метаплан – спосіб дидактичної дискусії. Метод метапланів вимагає спеціальної підготовки викладача, майстра в\н і полягає у створенні під час бесіди про проблему відповідного плакату, який називається метапланом.

Ефективним методом розвитку творчого мислення учня, як показала практика, є проведення різноманітних. Задачі, які пропонуються на турнір – це проблеми, подібні до тих, які постають перед кваліфікованим робітником при розгляді реальних виробничих питань. Їх вирішення передбачає проведення самостійних експериментальних і теоретичних досліджень. Умови завдань сформульовані максимально коротко, без будь-яких вказівок на те, що в завданні суттєво, а чим можна знехтувати. Тому учасники турніру повинні самостійно зробити необхідні припущення і обгрунтування дій, запропонувати і захистити власну думку  – тобто, пройти через всі етапи складної наукової роботи.

Основна форма подання учасниками турнірів розв’язків задач – наукова дискусія (бій). У ході бою команди почергово виступають у ролі доповідача, опонента чи рецензента. Учні в полеміці відстоювати правильність своїх висновків, показують глибоку усвідомленість розглядуваного питання, вміння швидко знаходити потрібні аргументи, бачити сильні та слабкі сторони свого розв’язку і розв’язку опонента.

Проаналізовані методи активізації творчого мислення в практичному застосуванні вимагають створення атмосфери творчості, яка заохочує до виникнення нових ідей та способів діяльності і може бути реалізована через:

1.                Підведення до сприйняття змін. Учні повинні бути переконані, що зміна може принести користь їм самим і групі.

2.                Заохочення до нових ідей. Викладач, майстер в\н, повинні словом і ділом наочно демонструвати, що вони будуть прихильно ставитися до нових способів розв’язування, охоче вислуховувати пропозиції учнів і підтримувати цікаві ідеї.

3.                Полегшення взаємних контактів. Творчий клімат сприяє можливості контактування окремих учнів з групою. Такі контакти заохочують до обміну корисною інформацією, вільного обміну думками і свіжого погляду на  проблему.

4.                Толерантне ставлення до невдач. Може виявитися, що багато нових ідей учнів є непрактичними чи непридатними. Педагоги мусять погодитися з тим, що вони присвячують час і засоби на експерименти, які можуть не дати ефекту.

5.                Постановку чітких цілей і забезпечення свободи їх досягнення. Учні повинні мати поставлену викладачем, майстром в\н мету і визначений напрям своєї творчості. Розсудливі обмеження свободи учнів забезпечать керівникам певний ступінь контролю над часом і засобами, вкладеними у творчу діяльність учня.

6.                Визнання значущості. У цьому випадку учні мають більшу мотивацію для творчої праці.

Переживання успіху повинно супроводжуватися стимулюванням і схваленням, які викликають позитивне ставлення до творчої діяльності. Учень у творчій діяльності набуває певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, прагне до “дорослості”, активно шукає своє місце в житті. З цим фактором пов’язані істотні психологічні зміни особистості: чіткіше усвідомлюються загальні й часткові цілі, процес творчої діяльності набуває системного характеру, з’являється свідоме прагнення до самоосвіти, творча діяльність усвідомлюється як складний і тривалий процес роботи над собою, що вимагає значних зусиль.

Лише за таких умов може бути сформована особлива особистісно-розвивальна модель навчально-виховного процесу, що сприятиме удосконаленню змісту освіти щодо розвитку активної, творчо думаючої особистості.

ВИСНОВКИ

Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості цього часу, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Творчі здібності вчені аналізують як психологічні особливості учня, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в учня, щоб вони відчували свободу своїх дій у творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

Вчені визначають здібності як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності.

Природа щедро наділила кожного здорового учня можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий учень зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності.

Творчість - доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником учнівського розвитку.

Життя не стоїть на місці. Воно висуває перед викладачами, майстрами в\н ПТНЗ постійно нові вимоги. І тільки той викладач, майстер в\н відповідає сучасності, який постійно працює над собою, підвищує свої загальні та спеціальні знання, удосконалює свою педагогічну майстерність та моральність.

Готовність викладача, майстра в\н до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу продуктивного пізнання на уроці залежать від його обізнаності та володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета, глибокого інтересу до нього. Лише на основі цього викладач, майстер може творчо використовувати навчальні та виховні прийоми, комбінувати їх, впроваджувати нові методики, виробляти нові, нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.

Звичайно важко наперед визначити міру творчості, яка необхідна для вирішення завдань навчання. В навчальному процесі завжди поєднується нормативне і творче, обов’язкове і варіативне, типове та індивідуальне. Чарівність творчості – в новизні, неповторності, індивідуальності рішення, оригінальності підходів і засобів. І якщо задумане викладачем, майстром в\н вдається реалізувати, він відчуває високе задоволення і може вслід за В.О. Сухомлинським повторити: «Творіння людини – велике щастя».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.                     Калошин В.Ф. Педагогіка творчості – завдання сьогодення. // Народна армія 15.06.1995.

2.                     Калошин В.Ф. Пошукова активність – основа творчості // Обдарована дитина. – 2001. – №3. – С 2-6.

3.         Калошин В.Ф., Вельбовець Н.В. Педагогіка оптимізму і успіху. //Метод проектів: традиції, перспективи, життєві результати. – К.: Департамент, 2003. – С. 246-254.

4.       Клепіков О.І., Кучерявий І.Т. Творчі резерви особистості. – К. : Вища школа, 1995. – 163 с.

5.                     Клименко В.В. Психологічна підтримка творчості учня //Психолог. – 2002. – №46-47. – С. 3-47.

6.                     Моляко В.О. Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини. //Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №8. – С. 1-4.

7.                     Освітні технології: Навч.- метод. Посіб. /О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. Ред.. О.М. Пєхоти. – К.: АСК, 2002. – 255 с.

8.                     Смагло Н.С. Сучасні аспекти розвитку творчої особистості // Дайджест педагогічних ідей та технологій. – 2002. – № 3. – С.32-35.

9.                     Стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні: Зб. Док. і матеріалів. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 171с.

Таблиця № 1  Результати соціального опитування

Таблиця № 2. Форми організації навчального простору для розвитку творчих здібностей на уроках української виробничого навчання